Моральні листи до Луцилія. Том II

Зенон Елейський каменя на каменi не залишив вiд всiх складностей, сказавши: нiчого не iснуе. До того ж приблизно приходять i послiдовники Пiррона, i мегарцi, i ерiтрейцi, i академiки, якi ввели нове знання – про те, що ми нiчого не знаемо.

(45) Кинь все це в ту ж купу непотрiбного, як i багато що з вiльних мистецтв! Тi викладають менi науку, вiд якоi не буде користi, а цi вiдбирають надiю на усiлякi знання. Та вже краще знати зайве, анiж нiчого не знати. Вони не йдуть попереду зi свiточем, направляючи мiй погляд до iстини, – вони менi виколюють очi.

Якщо я повiрю Протагоровi, в природi не залишиться нiчого, окрiм сумнiвiв; якщо Навсiфановi, достовiрно буде тiльки те, що немае нiчого достовiрного; якщо Пармендовi, – залишиться тiльки едине; якщо Зеноновi, – i единого не залишиться.

(46) Але що таке i ми самi, i все, що оточуе нас, живить, тримае на собi? Вся природа виявляеться тiнню, чи порожньою, чи оманливою. Нелегко менi сказати, на кого я серджуся бiльше: чи на тих, що оголошують нас нiчого не знаючими, чи на тих, хто i можливiсть нiчого не знати у нас вiдбирае.

Бувай здоровий.

Лист LXXXIX

Сенека вiтае Луцилiя!

(1) Те, чого ти бажаеш, – щоб я написав про розподiл фiлософii, показав окремi члени ii величезного тiла, рiч корисна i для того, хто прагне мудростi, необхiдна. Бо безпосередньо через часткове легше пiдiйти до пiзнання цiлого. О, якби вся фiлософiя могла постати, подiбно всесвiту, коли вона вiдкривае перед нами увесь свiй лик! Якими схожими були б цi видовища! Тодi б фiлософiя напевне примусила б всiх смертних милуватися нею i покинути те, що ми, не вiдаючи справжне про велике, вважаемо великим.

Але нам таке не дано, i доводиться дивитись на неi так само, як споглядаемо ми всесвiт, – по частинах.

(2) Правда, душа мудреця охоплюе всю ii громаду, оббiгаючи ii з тiею ж швидкiстю, з якою наше око оббiгае небо; але нашому погляду, слабкому i на близькiй вiдстанi i змушеному пробиватися крiзь туман, легше розглянути все окремо, тому що цiлого нам не охопити.

Я зроблю, що ти просиш, i роздiлю фiлософiю на частини, але не на шматки: бо корисно роздiлити ii, а не розшматувати, тому що схопити дуже дрiбне не легше, нiж дуже велике.

(3) Народ розписуе по трiбах, вiйсько дiлиться на центурii. Все, що розрослось, пiзнаеться легше, якщо належним чином розчленоване на частини, не дуже дрiбнi, як я сказав, i не чисельнi. У надмiрнiй роздробленостi та ж вада, що у нерозчленованостi. Що розтерте в пилюку, те не мае порядку.