Олмейрова примха

Вiн стояв, стежачи, поки останнiй човен зник за кривиною рiчки, а тодi повернувсь i глянув на гарненький, наче лялечка, будинок та на величезнi комори, ретельно збудованi цiлою армiею китайських теслiв, на новий причал, бiля якого скупчилися торговельнi човни, й вiдчув пиху, так нiби весь свiт належав йому.

Та свiт треба було ще здобувати i здобувати не так легко, як йому це здавалося. Незабаром вiн побачив, що не до вподоби йому цей западок, де старий Лiнгард та власна його, Олмейрова, слаба воля оселили його помiж безчесних iнтриг та лютого змагання за торгiвлю.

Рiчку опосiли араби, збудувавши торговельний пост у Самбiрi й, торгуючи, були панами становища та не терпiли конкурентiв. Лiнгардовi не пощастило в першiй його експедицii, й вiн поiхав знов, витративши всi прибутки з Олмейровоi торгiвлi на таемничу свою мандрiвку. Олмейр змагався з труднощами свого становища, не маючи нi приятеля, нi порадника, лише протекцiю старого раджi, попередника Лакамбового, яку той дарував йому заради Лiнгарда. Сам Лакамба жив тодi як приватна особа на рисовiй плантацii за сiм миль униз понад рiчкою, вживаючи весь свiй вплив, щоб допомогти ворогам бiлоi людини, роблячи змови проти старого раджi й Олмейра, якi завжди виразно показували, що йому вiдомi найбiльшi iхнi таемницi. Вiн удавав з себе приятеля, i не раз можна було побачити на Олмейровiй верандi ставну його постать у зеленому тюрбанi та золотом гаптованiм жакетi, що сяяв у перших лавах гурту родовитих малайцiв, якi приходили привiтати Лiнгарда з щасливим поворотом iз нетрiв острова. Його «селям» завжди був привiтний, а потиск руки щирий, коли вiн вiтав старого торгiвця. Та невеличкi його очi вбирали в себе кожну дрiбничку, а вертаючись з цих одвiдин, вiн хитро, задоволено посмiхавсь i держав довгi наради з Саiдом Абдулою, своiм приятелем та спiльником, головою арабськоi торговельноi спiльноти, людиною з великими статками та великим впливом на островi.

Усi в селищi знали, що одвiдини Лакамбою Олмейровоi оселi не обмежувалися лише самими офiцiйними вiдвiдинами.

Часто, в мiсячнi ночi, запiзненi рибалки iз Самбiру бачили, як з вузенького рукава рiчки бiля задвiр’я оселi бiлоi людини випливав маленький човен, i самотнiй весляр обережно iхав униз рiчкою, ховаючись у чорнi тiнi, що кидав берег. Подiю цю, вiдповiдно аргументувавши, аж до пiзньоi ночi обговорювали бiля вечiрнiх багать з цинiзмом малайського простолюдина до свого аристократа та зi злою радiстю щодо родинного лиха оранг-бленда – ненависного голландця.