Олмейрова примха

Олмейр усе ще змагався затято, але з певною лагiднiстю, i це позбавляло його успiху в боротьбi з упертими безпринципними людьми, якими були його супротивники араби. Торгiвля у великих коморах занепала, та й самi комори розвалювалися на цурпалля. Банкiр Лiнгардiв Гедiг iз Макассару збанкрутував, i весь капiтал, що лежав у нього, пропав. Прибуток од торгiвлi останнiх рокiв з’iли Лiнгардовi невдалi експедицii. Сам Лiнгард був десь у глибу острова – можливо, вже й помер, бо не подавав звiстки про себе. Олмейр залишився сам у безнадiйно скрутному становищi, маючи едину втiху – маленьку дочку, що народилася за два роки по одруженнi, а тепер дiйшла шести рокiв вiку.

Дружина його почала ставитися до нього з презирством, яке виявляла злiсною мовчанкою, часом вибухаючи потоком дикоi лайки. Вiн вiдчував, що вона ненавидить його, i в ревнивому ii поглядi, яким вона стежила за ним, коли вiн був iз дитиною, спостерiгав цю зненависть. Вона ревнувала, бачачи, що дiвчинка вiддае перевагу батьковi, i Олмейр не почувався безпечно в однiй оселi з жiнкою. А тим часом вона спалила меблi й подрала гарнi запинала в незрозумiлiй зненавистi до всiх ознак цивiлiзацii. Зляканий цим вибухом дикоi вдачi, Олмейр мовчки надумував, як спекатись жiнки. Вiн зважував усе, навiть убивство, та, як усi кволi вдачею люди, нiчого не насмiлився зробити й лише щодня чекав Лiнгардового повороту з новинами про успiх справи. Той, справдi, вернувсь, але хворий, зiстарiвшись, тiнь старого Лiнгарда з гарячковим огнем у згаслих очах, майже единий живий з цiлоi численноi експедицii. Та, нарештi, йому пощастило. В руках його були незчисленнi скарби. Але вiн потребував грошей, щоб зробити правдою мрiю про казкове щастя. А тут збанкротував Гедiг! Олмейр нашкрябав усе, що мiг, та старий чоловiк хотiв бiльше. Якщо Олмейр не мае грошей, вiн поiде до Сiнгапуру, навiть до Європи, хоч насамперед до Сiнгапуру, i вiн вiзьме з собою маленьку Нiну. Дитину треба як слiд виховувати. Вiн мае приятелiв у Сiнгапурi, що дбатимуть про дiвчинку й дадуть iй належну освiту. Все буде гаразд, i дiвчинка, на яку старий морець, здавалося, перенiс усю любов, що почував колись до ii матерi, буде найбагатшою жiнкою на сходi, навiть у цiлому свiтi! Так вигукував старий Лангард, мiряючи веранду широкими кроками та пахкаючи цигаркою, обiдраний, з розкуйовдженим волоссям ентузiаст. А Олмейр сидiв, зiбгавшись, на матах та з жахом думав, що доведеться розлучитися з единою любою йому iстотою.