Кінець неволі

Товстий Нед Елiот мав якусь свiтську гнучкiсть, що могла стати йому в пригодi на цiй офiцiйнiй посадi. По сутi, вони були надто несхожi мiж собою. І тепер, повiльно простуючи алеею повз собор поплiч Елiота, капiтановi Уоллею i на думку не спало, що вiн мiг би сидiти на посадi цiеi людини, забезпечений до смертi.

Священна будiвля, споруджена в урочистiй самотинi на перехрестi висаджених велетенськими деревами алей немовби для того, щоб навiвати в години дозвiлля поважнi думки про небо, пiдставляла зачинений готичний портал пiд пишне сяйво заходу.

Скло розети над стрiльчастим склепiнням пломенiло, мов розжеврiле вугiлля, в глибокiй западинi, стисненiй круглою камiнною облямiвкою.

– Я скажу вам, Уоллею, що iм годилось би незабаром зробити, – буркнув раптом капiтан Елiот.

– Що?

– Вони повиннi прислати сюди справжнього лорда, коли сер Фредерiк добуде свого термiну.

Як по-вашому?

Капiтан Уоллей наiвно не розумiв, чому справжнiй лорд буде кращий, нiж хто iнший. Але супутник його додержувався iнакшого погляду.

– Нi-нi! Посада розростаеться. Нiщо тепер не може спинити ii зростання. Досить гарна для лорда, – бурчав вiн короткими фразами. – Подивiться, якi змiни сталися за нашого часу. Нам тут потрiбний тепер лорд. До Бомбея призначили ж вони лорда.

Раз чи двiчi на рiк вiн обiдав у губернаторському будинку, в палацi з арками i силою вiкон, поставленому серед садкiв на перехрещенiм дорогами пагорбку. А недавно вiн возив на своему катерi одного герцога i показував йому удосконалення, запровадженi в гаванi. Перед тим вiн «надзвичайно люб’язно» сам вибирав зручну якiрну постоянку для герцоговоi яхти. Потiм його запрошено поснiдати на яхтi. Сама герцогиня снiдала разом з ними.

Огрядна жiнка з червоним обличчям. Обпалена сонцем. Мабуть, колiр обличчя вкрай зiпсований. Дуже гречна особа. Вони iдуть до Японii.

Вiн випорскував цi подробицi капiтановi Уоллею на науку, спинявся, щоб роздути щоки, начебто пiдкреслюючи цим важливiсть своiх слiв, i раз у раз випинав своi товстi губи, так що тупий рожевий кiнчик його носа мовби поринав у молочно-бiлi вуса.