Страшні люди

Правда, все вдягалося у шати демократii, навiть вiльнолюбства, але сутнiсть цього мерзенного явища вiд цього не змiнювалася. Першими iз порочного кола рабства мали би вирватися мудрiшi – тi, кого пошановували. Але свiй розум вони втрачали вiдразу пiсля того, як на iхню адресу лунали, можливо, й заслуженi похвали, але здебiльшого авансованi на майбутне, коли люди хотiли щось бачити у своему черговому кумирi, але того не було, i вони йому приписували такi чесноти, що й сам улюбленець долi починав вiрити в те, яка вiн велика цяця.

Мови про те, щоб з порочного кола рабства вирвалися зневаженi люди, й бути не могло, бо це, принаймнi раз на чотири роки, ставало сутнiстю iхнього життя, i вони, власне, готовi були вiддати здоров’я i чимало рокiв свого земного iснування, аби лише у них не забирали цiеi цяцянки поклонятися кумиру, брати участь у виборах, усвiдомлювати, нiби вiд тебе залежить майбутне Украiни.

Коли на полiтичнiй аренi з’явився Вiктор Ющенко, вiн став для дрогославцiв, як i для мешканцiв багатьох украiнських мiст i мiстечок, особливо на Заходi Украiни, своерiдним громовiдводом iхньоi людськоi недалекоглядностi.

Ще вчора вони голосували за Леонiда Кучму, збадьоренi своiми заслiпленими й захланними поводирями, котрi на кожному кроцi волали: краще Кучма, нiж Симоненко! Звiсно, комунiстiв не хотiли як тi, хто пам’ятав звiрства енкаведистiв, так i молодь, що рвалась у Європу. Похмiлля наступило дуже швидко, i зi з’явою Ющенка у дрогославцiв, здаеться, вiдкрилося друге й, можливо, останне, як жартують письменники-сатирики, дихання. Що би там не казали, але насамперед кожен хотiв забути свiй вимушений крок, коли голосував за Кучму. Це вже потiм прийшло усвiдомлення, що набридло жити у бандитськiй державi, коли бiльший чи менший чиновник вважае тебе за бидло. Тодi справдi в Ющенку побачили своi нездiйсненнi мрii i, як це часто бувае, стали приписувати своему новоявленому месii чесноти, яких i близько у нього не було. Але завжди повинен бути iдеал, до якого прагне людина. Це як жiнка, коли покохае красеня-чоловiка, а потiм усвiдомлюе, що не може з ним жити, бо той хропе увi снi. Важке похмiлля вiд ющенкiвського хропiння-зомбування прийде значно пiзнiше, а у той час, про який ми говоримо, Ющенко був мало не Шевченком у кожнiй хатi дрогославця – нацiональним пророком, звичайно, а не футболiстом.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.