Дівчина в рожевих трусиках

Дiвчина в рожевих трусиках

Анатолiй Власюк

Директор школи збив машиною школярку, яка померла, та втiк з мiсця аварii. Справою займаеться старший лейтенант мiлiцii, але раптом його звiльняють, та вiн стае приватним детективом. З цього починаються карколомнi пригоди Нишпорки, який розслiдуе справи, з якими не можуть упоратися правоохоронцi…

Анатолiй Власюк

Дiвчина в рожевих трусиках

Аннi Боровик

1

Ранок був сонячним i налаштовував на фiлософськi думки. Втiм, слiд було вдивлятись у понiвечену дорогу, яку жодна влада не наважувалася вiдремонтувати. Нi, щось латали кожноi весни й осенi, але все одно дорога в будь-яку пору року була нiби пiсля бомбардування.

І все-таки вiн замислився про щось свое, бо коли загальмував, то зрозумiв, що було вже пiзно. І звiдки воно вигулькнуло, оте дiвча, в таку рань?

Передчуваючи лихе, вiн ще хвильку посидiв, а потiм нерiшуче вийшов iз машини. Дiвча лежало, розкинувши ноги, i вiн побачив ii рожевi трусики. Пiд головою в неi розлилася калюжа багряного вина, але лише десь через годину, коли навально думав про те, що трапилося, усвiдомив, що то була кров.

Навколо було порожньо. Весело спiвали пташки, не помiчаючи, що на одну людину в свiтi стало менше.

2

Старший лейтенант зi слiв матерi записував скупi данi про ii доньку. Вiн не помiтив, аби вона була дуже згорьованою.

У неприбранiй кiмнатi гулко цокав настiнний годинник, нiби намагався прорватися крiзь тишу й байдужiсть. Це чомусь нiкого не хвилювало й навiть не бентежило, але вiдволiкало слiдчого вiд думки.

Вiн думав про свое, а тут треба було розбиратися з цiею справою. І все-таки пiдрахував, що дiвчинка не дожила мiсяць i три днi до свого шiстнадцятилiття. Здригнувся, бо в нього трохи старший син, i вiн на мить уявив, як того теж збивае невiдомий…

Вже було ясно, що справу навряд чи розкриють. Це лише у кiнофiльмах добро перемагае зло. В провiнцii знайти справжнього вбивцю важкувато, хiба би вiн сам наробив дурниць.

У дiвчинки не було батька, так що нiхто не буде наполягати на бодай iмiтацii розшукових дiй. Мати, здаеться, ще з першоi хвилини, коли довiдалася про смерть доньки, змирилася з цим, як iз незворотнiм явищем.

Годинник немилосердно цокав. “Як вони при ньому можуть спати?” – подумав вiн.

3

Здавалося, час зупинився на мiсцi.

Вiн виснажував себе на роботi до нестями, але сон уперто не йшов до нього.