Страшні люди

Страшнi люди

Анатолiй Власюк

Роман про подii Помаранчевоi революцii, якi вiдбуваються в провiнцiйному мiстечку та Киевi. Рiзнi люди, рiзнi характери. Рушiйною силою для багатьох iз них е страх. Одним вдаеться його подолати, iншi назавжди залишаються в цьому полонi. Редактор провiнцiйноi газети Андрiй Чернюк працюе в штабi Януковича, але всiм серцем хоче сприйняти революцiйнi подii, якi вiдбуваються навколо. Проте вiн добре знае людей, якi закликають до змiн. Абсолютна бiльшiсть iз них хоче використати Помаранчеву революцiю заради власного збагачення i щоби дорватися до влади…

Анатолiй Власюк

Страшнi люди

Максимовi

«І пожалкував був Господь, що людину створив на землi.

«І почув Господь пахощi любi, i в серцi Своему промовив: «Я вже бiльше не буду землi проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий вiд вiку його молодого. І вже бiльше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був».

«І промовив Господь: «Через те, що крик Содому й Гомори великий, i що грiх iхнiй став дуже тяжкий, зiйду ж Я та й побачу, чи не вчинили вони так, як крик про них, що доходить до Мене, – тодi iм загибiль, а як нi – то побачу».

    (БІБЛІЯ. КНИГА БУТТЯ)

1

22 листопада 2004 року вiдомий дрогославський адвокат Олексiй Романiв святкував день народження. Йому виповнився сорок один рiк.

Це був понедiлок. Нiч минула у напруженому чеканнi. Вiн вiдчував, що Ющенко мав перемогти, сумнiвiв не було, але тiло стиснулося в один нервовий клубок.

Дружина i дiти спали, теща у сусiднiй кiмнатi перекидалася з боку на бiк. Хотiлося включити телевiзор у великiй кiмнатi, щоб почути останнi новини про результати президентських виборiв, але Олексiй не робив цього, боячись розбудити насамперед свого меншенького – улюбленця Ромка. Той був схожий на тата, копiював його мову, манери – i бiльшого щастя на свiтi для батька не було.

Романiв спробував зосередитися на своiх адвокатських справах, якi мав провадити цього тижня, але нiчого не виходило.

Сон явно втiк вiд адвоката до дрогославських людей, до iнших мешканцiв планети Земля, а до шостоi ранку було ще довго. Доволi часто Олексiй саме на цю годину приходив на роботу до свого офiсу, що розташувався навпроти мiськоi ратушi. В такий вранiшнiй час древне мiсто ще спало, навiть двiрникiв не було видно.