Брама Расьомон (збірник)

Свiтло небесноi справедливостi не торкнеться мене своiм промiнням. У цьому життi в мене лишилось одне-едине бажання – востанне постати перед сьогуном, i ти не можеш менi в цьому вiдмовити. Адже ти не вiдчуваеш ненавистi до мене. Ти жалiеш мене. Для мене ти однаково що батько. Або старший брат. Та нi, ти менi ближчий за батька чи брата. У цiлому свiтi нi на кого менi обпертись, окрiм тебе. Саме тому я звертаюся до тебе з таким проханням, хоча i знаю, що виконати його нелегко. Обiцяю, що в майбутньому це нiколи не повториться.

Із цими словами Ітакура обперся руками об пiдлогу i, роняючи сльози, упав перед Удзаемоном ниць.

Цей жест вiдчаю розчулив серце старого.

– Прошу вас, пiднiмiться. Будь ласка. Я недостойний такоi честi.

Вiн схопив руки Ітакури i силою вiдiрвав iх од пiдлоги. Старий заплакав. І поки вiн плакав, на душу його зiйшов дивний спокiй. Вiн як наяву згадав розмову з правителем Садо та дану йому обiцянку.

– Добре, – сказав Удзаемон. – Менi байдуже, що подумае правитель Садо. В гiршому разi я розпорю собi живiт – та й годi. Я вiзьму всю вiдповiдальнiсть на себе, так що можете iхати до палацу.

При цих словах обличчя Ітакури просяяло й цiлковито змiнилося. У перемiнi, що сталася з ним, було щось умисне, мов у грi актора, та разом з тим здiйснилася вона з тiею природнiстю, якоi не бувае на сценi.

Ітакура несподiвано перемiнив тон i смiшливим голосом промовив:

– Значить, ти мене вiдпускаеш? Спасибi тобi.

От уже дiйсно спасибi!

Вiн весело подивився навколо себе й вигукнув:

– Ну що, всi чули? Удзаемон вiдпустив мене до палацу!

У кiмнатi, крiм нього й Удзаемона, не було нi душi. «Ну що, всi чули?…» Старий розгублено присунувся до свого володаря i з острахом заглянув йому в вiчi.

Кривава драма

О дев’ятiй ранку п’ятнадцятого числа восьмого мiсяця четвертого року Енкьо Ітакура вбив у палацi Хосокаву Муненорi, власника замку Кумамото в провiнцii Хiго, правителя землi Еттю, з яким його не пов’язувала нi дружба, нi ворожнеча.

Хосокава походив iз знаменитого князiвського роду, що прославився численними ратними подвигами. Навiть дружина Хосокави, яка доводилася дочкою самому сьогуну, була обiзнана з премудростями вiйськовоi справи, про самого ж Муненорi й говорити не випадае – вiн був воiном, яких мало. «Славетний нащадок Сансая вбитий у розквiтi вiку.