Брама Расьомон (збірник)

Вiн пролетiв крiзь густi хмари й упав у далеку гiрську рiчку. Розсипаючи бiлi бризки, рiчка текла мiж стрiмчаками, звiсно, до Краiни людей.

Як потрапив до людей персик iз немовлям пiсля того, як вiн покинув глухi хащi далеко в горах? Навряд чи варто докладно про це розповiдати. Це знае кожна японська дитина: стара полоскала в гiрськiй рiчцi бiлизну старого, який пiшов у лiс по дрова…

2

Момотаро, що народився з персика, задумав пiдкорити Онiгасiму – Острiв Чортiв. Чому вiн це задумав? Та тому, що йому було гидко працювати в лiсi, на рiчцi або в полi, як це робили старий i стара.

Почувши про його рiшення, старi, яким дуже-таки набрид цей примхливий, химерний хлопчисько, щоб скорiше його позбутися, вiдразу ж почали споряджати його на вiйну – дали йому прапор, меч, похiдний плащ. Мало того, на вимогу Момотаро в дорогу йому напекли ще пшоняних коржикiв.

Отже, Момотаро з переможним виглядом вирушив у похiд на Онiгасiму. Йому зустрiвся величезний бродячий пес, який забалакав iз ним, блискаючи голодними очима.

– Момотаро-сан. Момотаро-сан. Що це висить у тебе на поясi?

– Це пшонянi коржики, кращi за всi коржики в Японii, – гордовито вiдповiв Момотаро. Правду кажучи, вiн i сам сумнiвався, чи дiйсно його коржики – кращi в Японii. Та пес, почувши про пшонянi коржики, вiдразу ж пiдбiг до нього.

– Дай менi коржика, i я пiду з тобою.

Момотаро прикинув:

– Нi, цiлого коржика я тобi дати не можу. Дам половину.

Пес продовжував скиглити: «Дай цiлого». Та Момотаро не вiдступав од свого: «Дам половину».

Хоч скiльки торгуйся, той, хто нiчим не володiе, пiдкоряеться тому, хто чимось володiе. Так i пес, важко зiтхнувши, пiшов iз Момотаро за половину пшоняного коржика.

За половину пшоняного коржика Момотаро, крiм пса, взяв слугувати ще мавпу та фазана. Та, на лихо, служники Момотаро не ладили мiж собою. Пес, який мав могутнi iкла, постiйно пошивав у дурнi простодушного фазана. Фазан, обiзнаний iз сейсмологiею[70 - За легендою фазан здатен завбачати землетрус.

] та iншими науками, постiйно залишав у дурнях нерозумного пса. Сварки мiж ними не припинялися нi на хвилину – загалом, Момотаро, взявши слугувати пса, мавпу та фазана, не знайшов у них надiйних помiчникiв.

А тут iще мавпа, вiдчувши важкiсть у животi, раптом збунтувалася. Вона заявила, що треба ще добряче подумати, чи варто за половину пшоняного коржика супроводжувати Момотаро в походi на Онiгасiму. Пес iз гавканням кинувся на мавпу й ледве не загриз ii.