Дім, у котрому заблукав час

Люди пiдключались до цього каналу з домашнiх комп’ютерiв, планшетiв та мобiльних телефонiв (однаково з цього приладдя бiльше жодноi користi) – i в них був час, нехай навiть штучний. Науковцi вiдштовхнулися вiд того, що сонце встае о шостiй годинi ранку рiвно. З цього й почався новий вiдлiк штучного часу. Але свiтило не бажало кожного дня з’являтися о «вказанiй» годинi – воно не корилося людям, i багато хто помiчав, що о 6:00, зазначенiй на каналi «Свiтчас», небо було ще темним, або навпаки – сонце випереджало штучний час.

З’явилися Рахiвники – люди, якi навчилися фахово вiдмiряти час. Вони могли безпомилково вiдрахувати хвилину i навiть чверть години без посередництва пiскового годинника. Рахiвники стали надзвичайно затребуваними, iхнi послуги високо цiнувалися, а найбiльше там, де час мав величезне значення – у транспортнiй, харчовiй промисловостi, фiнансових установах, судочинствi, медицинi.

Усi раптом зрозумiли, як це важливо – знати, котра зараз година, чи скiльки хвилин минуло вiдтодi, як вони прокинулись, скiльки годин вони проводять поруч зi своею дитиною, скiльки часу в них забирають ранковi процедури, одягання, навiть та сама дорога додому. Як вiдчути, скiльки часу потрiбно бiгати, щоб спалити необхiдну кiлькiсть калорiй, як довго треба варити макарони, коли навiть п’ять хвилин не можеш вiдрахувати? У часi легко загубитися, якщо працюеш допiзна, лягаеш спати на свiтанку, а прокидаешся – за вiкном тi самi сутiнки.

Та найтяжче довелося людям, що звикли жити за розкладом – проживати власне життя у такт руху годинникових стрiлок, анi на хвилину не дозволяючи собi вiдхилитися вiд спланованих дiй-ритуалiв. Цi люди просто «застрягли» в часi, покiрно продовжуючи робити те, чим звикли заповнювати свое життя о чверть на шосту, коли час у всьому свiтi зупинився. Та що iм було до свiту з його непевнiстю i метушливiстю, вони бiльше вiрили годинникам, нiж усьому свiтовi, вiрили навiть бiльше, нiж самим собi, – людина може помилятися, годинниковий механiзм – нiколи.

Були такi й серед Богданового оточення. Родина Старостенкiв мешкала на останньому поверсi будинку, де вiн винаймав житло. Богдан знав, що на стiнi у великiй кiмнатi вони мають старий, уже раритетний годинник, створений ще його дiдом, за яким звiряють час решти своiх годинникiв, понад те – звiряють свое життя.