Дім, у котрому заблукав час

Коли ж вона завагiтнiла, життя всiм просто не стало. Народжувати боялась – страх, то повезли ii на кесаревий розтин одразу. І нiчого, з’явився на свiт здоровий хлопчик, нiчого йому не бракувало. Хiба такоi самоi здоровоi матерi, щоб дбала про дитину, як про себе. Минуло десять рокiв пiсля тих горе-пологiв, а Танечка досi не полишила грати роль жертви – так i жила зi скорботною маскою замiсть обличчя.

Рiвно о восьмiй, i не пiзнiше – сiмейство снiдало. Зазвичай без Танi, яка ще нiжилася в лiжку (спати вона любила), та деколи без стареньких, якi звикли разом з молодими вставати i лягати пiзно.

Чоловiки вирушали на роботу, узявши обiд з собою. Прокидалась Танечка i просила снiданок у лiжко, бо щось iй ноги набрякли, боляче ходити. До ii слабкого голосу долучалися могутнi горлянки старих, яких теж треба було погодувати та перевдягнути. І Катерина, на плечах котроi був увесь родинний побут, мусила терпляче обходити i доньку, й матiр, i свекруху. Була вона напрочуд лагiдною жiнкою, за все життя слова наперекiр нiкому не сказала (хоч тi слова зринали й уривалися в нiй ледь не щохвилини), от i тепер, зцiпивши зуби, доглядала недужу рiдню…

О четвертiй з роботи приходив захеканий Остап Свиридович, приймав душ та вдягав чисту сорочку.

Руслан прибiгав за п’ятнадцять п’ята, щоб встигнути вигуляти псiв та принести дружинi чи то чаю, чи то пiгулок вiд головного болю (адже його Танечка така безпомiчна). Рiвно о п’ятiй усе сiмейство всiдалося до столу. Остап Свиридович з Русланом брали попiд руки бабусь i садовили iх на стiльчики з високими спинками та м’якими вишитими подушками, щоб вище було i м’якiше. Таня до вечерi приходила сама i слабким голосом (у котрому звучали металевi нотки) вимагала, щоб зачинили кватирку, бо дме у голову, а iй ще нежить учорашнiй не минувся. Артемко повзав пiд столом та зв’язував довгi поли колючих шерстяних хусток бабусь докупи i хихотiв, уявляючи, як стареньких пiднiмуть пiсля вечерi, а по лiжках розкласти не зможуть.

Катерина бiгала з кухнi й до столу, виносячи паруючi страви.

Жiнка була вправною господинею – закiнчила кулiнарний технiкум, збиралась iхати за кордон на стажування по французькiй кухнi, але пiсля зустрiчi з жартiвливим та хвалькуватим Остапом Свиридовичем, iхнього швидкого весiлля та появи довгоочiкуваноi доньки, що постiйно нездужала, довелось на мрii поставити жирного хреста i готувати смаколики не для широкого ресторанного загалу, а для обмеженого кола любих родичiв.