Наближення. Переклади (збірник)

Вiльям Джей Смiт

(1918–2015)

Автопортрет

Яка нагорода знати мiстера Смiта,

Чиi твори, як дощ в яснодення, такi випадковi!

Хто вважае за радiсть з ним просто поряд сидiти,

Хто на вiддалi ненавидить, безумовно, з тоi ж любовi!

Його очi за розрiзом трохи неначе схiднi,

Його пальцi довгi i бiлi, неначе вони в намiтцi,

Його натура м’яка, його рухи i то привiтнi,

При звуцi гонга пiдскакуе вiн, як риба на сковорiдцi.

Пiдборiддя його не роздвоене, мова його ллеться зливою,

Його обличчя чисто виголене бритвою добре правленою,

Його права рука дуже схожа до його лiвоi,

Його лiва нога паралельна до його правоi.

Його друзi – митцi, науковцi, тузи лiкарнянi,

За покликанням вiн слiдопит i справдi цим не жартуе.

Кухоннi знаряддя перед ним, як овечки слухнянi,

Хоча друзiв своiх вiн поза домом бiльше частуе.

В молодостi вiн був серйозним колекцiонером,

Колекцiонував вiн ранiше лише коробки сiрниковi.

А нинi – блокноти i капелюхи. Любив кулiнарнi химерii —

Смачнi летючi лисицi – майже дорiвнюють кажановi.

На Мальорцi не був нi разу, хоч мае там досить поклонниць.

Двiчi був на Таiтi, не обпивався чаем.

І вiн рiдко (що вiн, хiба ветеран-марафонець?!)

Зробить два кроки, коли одного вистачае.

Вiдраза в нього до водiння машин i до квашеноi капусти.

Застiбку «блискавка» терпить i куртки спортивнi носить.

Вiн зовсiм байдужий до карт, хоч не вважа iх розпустою,

Вiн нiкчемний на ковзанах, вiдчув вiн це раз – i досить.

Плаче тужно за ним другий бiк океану.

А вiн завжди повертаеться шляхом, яким приiхав.

Вiн кличе його по iменi, кличе безперестану —

Повернення завжди для нього едина i справжня втiха.

Повернення завжди з вiтром, i вiтер вiн завжди слухае,

Поки шумують хвилi i солоно лижуть руку.

Стелиться темiнь в низинах, страх приходить з розпукою,

Вiн присмерку завжди боiться i цвiркунового звуку.

Вiн думае бiльше i бiльше, бо ж час осiдае торосами,

Як том невiдомого мiфа, вiдкриваеться дiйснiсть щолiта.

Прерiй високотрав’я оплакуе його ридма росами —

Яка нагорода знати мiстера Смiта!

З англiйськоi поезii

Т. С. Елiот

(1888–1965)

Безплiдна земля

Бо Сивiллу Кумейську на власнi очi бачив я, пiдвiшену в амфорi, i коли тi хлопцi спитали: «Сивiлло, чого ти хочеш?» – одрекла вона: «Вмерти хочу».