Наближення. Переклади (збірник)

А ось чоловiк iз трьома костурами, ось вам i Колесо,

А тут вам купець одноокий, а ця ось – порожня.

Вiн щось тягне на спинi, та це —

Заборонено менi бачити. А де ж той Повiшеник?

Бiйтеся смертi вiд води.

Бачу юрми людей, кружеляють по колу.

Вельми дякую. Як зустрiнетесь з панею Еквiтон,

Їй скажiть, що сама принесу гороскопа —

Нинi пильнуватись не завадить.

Нереальне мiсто

Пiд бурою млою зимового ранку.

Пливе натовп Лондонським мостом, так iх багато.

Не гадав я, що смерть потоптала вже так багато.

Зiтхання злiтали з iх вуст, короткi й нечастi.

Кожен на брук поглядав, кожен дивився пiд ноги.

Пливли вгору i вдiл по Кiнг Вiльям Стрiт,

Де Сент Мерi Вулнос години вiдмiрюе,

З мертвим звуком на дев’ятiм останнiм ударi.

Зустрiв тут знайомого. Спинивсь вiн на окрик мiй:

«Стетсоне!»

Ми ж були з тобою у флотi пiд Мiлами!

Той труп, що ти закопував у садку ще торiк,

Чи вже вiн покiльчився? Чи заквiтне весною?

Чи, може, раптовий мороз його перешкварив?

О, тiльки пса тримай чимдалi, цей друг людини

так нас любить,

Вiн вирве труп той вiдтiля i струбить!

Ти!

Hypocrite lecteur! – mon semblable, – mon frere![4 - Брехливий читачу! Мiй ближнiй, – мiй брате! (Франц.

II

Гра в шахи

Їi крiсло лискучим троном

Палало на мармурi, люстро ii

Серед рiзьблених колон виноградом обплетене.

Золотий Купiдон з-помiж грон вигляда,

(Інший – очi крилом затулив).

Подвоювалося полум’я свiчок у семисвiчнику,

Зронивши вiдблиск на столи, i там стрiчалось

З щедротним мерехтiнням самоцвiтiв,

Що рясно всипали ii футляр атласний;

З флаконiв кришталевих та iз слонокостi

Плинув запах ii вишуканих парфумiв —

Порошкових, i плинних, i мазей – все це паморочило,

І почуття затоплювало.

Що плинуло з вiкна, тi пахощi пiдносило

До свiч, аби ще яскравiш горiли,

І до кесонiв дим звивався змiйно,

Оживлюючи вiзерунки ламбрекенiв.

У хвилях почорнiла деревина, окута мiддю,

Палала зелено i жовтожаро, лямована камiнням

кольоровим,

Плив рiзьблений дельфiн в тiм полиску смутнiм.

Над античним камiном була виставлена,

Мов крiзь вiкно проглядала, – сцена така лiсова:

Перетворення Фiломели, згвалтованоi

Володарем варварiв. Там досi соловейко

Повнить пустелю голосом цнотливим.

І досi плаче, досi кличе свiт,

Б’е в його запаскудженi вуха своiм «тьох-тьох».