Наближення. Переклади (збірник)

А також iншi пнi, обрубки висхлi часу.

Повiдано на стiнах: там постатi з’являлись,

Кiмнату обступивши, аж вона принишкла.

На сходах човгав чийсь тяжезний крок.

Пiд блиском там, пiд щiткою ii волосся,

Вогнистими цятками розсипалось,

Словами жеврiло i дико затихало.

«Бiда менi з нервами нинi. Справдi, бiда.

Лишися зi мною

І не мовчи. Чому ти нiколи нi слова? Скажи щось.

Про що ти задумався? Про що ти? Про що?

Нiколи не знаю, про що ти думаеш. Думай».

Я думаю: ми на алеi щурiв,

Де покiйники костi своi погубили.

«Що то за гамiр?»

То вiтер за дверима.

«Що то за гамiр знов? Що робить вiтер?»

«Нiчого. Нiчого i ще раз нiчого.

Чи

Не знаеш нiчого? Не бачиш? Чи справдi нiчого

Не пригадуеш?»

Пригадую:

Де були очi – нинi перлини.

«Чи ти живий, чи нi? Чи в тебе в головi нема нiчого?»

Але

О О О – той шекспiрiвський Бешкет,

Такий грайливий,

Такий блискiтливий!

«Так що ж робити? Що робити?»

«Отак зiрвись i побiжи на вулицю,

Волосся розпустивши.

Що взагалi нам дiяти?»

Гаряча ванна о десятiй,

Авто закрите о четвертiй, як пiде дощ.

За шахи сiсти – очi без повiк

Заплющити i стуку в дверi ждати.

Коли чоловiк тiеi Лiлi з вiйська вернувся, я iй сказала,

Не добираючи слiв, просто сказала iй:

ПОКВАПСЯ, ВЖЕ ПОРА.

Повернеться зараз Альберт, вiзьми – причепурися.

Вiн спита, де ж тi грошi, що iх лишав тобi

На дантиста. Бачила я: при менi давав iх.

Чула ж бо, як вiн нараював: «Лiлi,

вони в тебе понавипадали,

Новiсiнькi встав, бо дивитись на тебе не можу».

1 я вже не можу, кажу: «Подумай про бiдолаху.

Був у вiйську чотири роки. Стужився за ласкою.

А коли ти не хочеш, тебе виручать iншi».

Ах так? – вона менi. – Я ж iй: а певно, так.

Знаю, кому зобов’язана, – каже i в вiчi менi зазирае.

МЕРЩІЙ БУДЬ ЛАСКА ПОРА ВЖЕ ПОРА.

Тобi це не до вподоби, роби як знаеш, – кажу iй, —

Іншi тiльки чекають, аби його переманити.

Як Альберт покине тебе, пам’ятай: я застерiгала.

І не сором тобi, кажу iй, виглядати такою старою

(Їй же щойно тридцять перший).

Чим же мушу зарадити, – смутно вона проказуе.

То все тi пiгулки, приймала iх, щоб викинути.

(Мае вже п’ятеро, мало не вмерла вiд

Джорджа малого.)

Аптекар казав: «Не турбуйся». Та чулася

дуже кепсько.

Ти справдi таки дурненька, – кажу iй на те.