Наближення. Переклади (збірник)

На заметiльнiм, на нiчнiм порозi

Вiзьми за приклад сад, де буйнi соки сплять,

Де бiлi стовбури аж крекчуть на морозi,

Але даремним гнiвом не грiшать.

Народ малий наш, та в його iменнi —

Терпiння горде батькiвських осель.

Сказав мудрець: «Лише стiйкi – блаженнi!»

Вiзьми за приклад стiйкiсть наших скель.

І заздри тому лиш, хто смiло з хуртовиною

Іде на прю, зневаживши грiзьбу,

Лиш тому, хто лишаеться людиною,

Людиною i в нелюдську добу.

Лиш тому заздри, хто iде по полю

Й од поту од солоного ослiп,

Хто не кляне свою нещасну долю,

Хоча солоний пiт, хоча гiркавий хлiб.

Не потребую жодноi полегшi.

Життя мое, ти скрiзь мене веди.

Хлiби гiркi i днiв труднi мережi,

Тож стiйкiстю мене нагороди.

Життя, прошу: за всякоi погоди

Дай буть щасливим з крапельки роси,

Б’е джерело – затамувати подих,

Є квiтка – захлинутись од краси.

Сон зимовоi ночi

Йшов снiг. У холоднiм розгонi

летiли снiжинки з iмли.

Я спав, надi мною червонi

тюльпани Чегема цвiли.

Йшов снiг. І, закутана в чари,

дрiмала душа у травi.

Йшов снiг. Зеленiла чинара,

цвiли моi сни зимовi.

Пам’ятi матерi

1

«Допоки мати е, – казали звiддавен, —

в душi свiта».

Як я тепер в це вiрю!

І в найчорнiшу мить свiтився бiло день,

бо неньчина зоря не гасла у сузiр’i.

Тепер ii нема. І свiтла дивен квiт,

що сяяв у душi,

опав на гострiм зламi.

І вперше ранок не прийшов у свiт:

удосвiта погасла тихо мама.

2

Як плакав я малим, коли у снi

ввижалося страшне: померла мати!

Той сон, як грiм, будив i на вiйнi,

навiть тодi, як спали всi гармати.

Поквапно слав трикутники з вiйни

i ждав, холонучи, вiсток од мами.

Сьогоднi ж наяву хилюся до труни,

як дерево, пiдтяте блискавками.

3

Я кулi не шукав. Але в бою

iшов у рiст, як личило солдату.

Бо вiрив: коли стрiну смерть свою,

мене оплаче, не забуде мати.

І легше йти в атаку нам було,

i впасти легше на жахкiй дорозi:

не лиш слова нас брали на крило,

а й сльози наших матерiв. І сльози.

4

А неньки тих, хто iх ранiш ховав,

напевне ж, не були моеi гiршi.

Як рано снiг синам на скронi впав!

Тепер вiн i менi у скронi дише.

І я хилюсь до сирiт у журi,

як журавель в замерзлому озерцi.

Єдиний раз нас ранять матерi.

Тепер та рана – i в моему серцi.