Батяр з Клепарова

Та ось публiка з вiдчутним задоволенням, бо несила було вже тамувати подих, поволi виходила з навислоi паузи. Спочатку полинули поодинокi плескання рук, i вже за кiлька секунд одностайно i бурхливо, зi схвальними вигуками, а подекуди вже й на американський манiр – свистом, зала дякувала оплесками щасливим, усмiхненим музикантам, яким цього разу вдалося проникнути в найпотаемнiшi i найтемнiшi закутки нутра вибагливоi львiвськоi публiки.

Вiд щастя Зеник перебував на сьомому небi. Сьогоднi був його день. Йому випало пережити саме той рiдкiсний момент у життi, про який кажуть, що зорi на небi зiйшлися, i доля подарувала йому хвилини найвищого пiднесення та блаженства.

Нове, дорогоцiнне придбання Зеника Смаги – геть юний трубач, татарин Енвер Булфар. Неймовiрно талановитий, генiальний музикант, унiкальний i своiм хистом, i своею манерою гри, що всi у Львовi, навiть витонченi поцiновувачi джазу, не могли надивуватися: як таке могло статися, як воно могло з’явитися у мiстi, де нiколи не iснувало видатних традицiй джазового музикування, та ще й у татарськiй, мусульманськiй родинi…

Вперше Зеник побачив Енвера досить давно, на виступi в ресторацii «Колiзей», коли юному генiю заледве минуло п’ятнадцять лiт.

Гра Енвера настiльки заполонила Зеникову душу, що вiн твердо постановив – за будь-яку цiну переманити молодого трубача до себе.

Енвер, хоча й був ще зовсiм хлопчиськом, та на диво дуже добре знав собi цiну. Мабуть, далася взнаки спадкова пiдприемницька жилка народу, до якого вiн належав, а особливо виховання в його не бiднiй i напрочуд лiберальнiй родинi.

Багато родичiв Енвера навчалися у найпрестижнiших унiверситетах Європи, ставали з часом вiдомими юристами, фiнансистами, лiкарями, науковцями. І батьки Енвера крiзь пальцi дивилися на тi його захоплення музикою, а на всi закиди своiх единовiрцiв вiдповiдали: якщо Аллах даруе iхнiй дитинi такi здiбностi, отже, така Його воля! І вони не мають жодного права нi сумнiватися, нi, тим бiльше, змiнювати волю Аллаха! А крiм того, Енвер був наймолодшим у традицiйно чисельнiй татарськiй сiм’i i, звiсно ж, пестунчиком, улюбленцем усiеi родини.

Енвер одразу заломив Зенику таку цiну за свiй перехiд до нього, що той iно присвиснув, закотив своi пукатi очиська до неба i вiдступив. Так тривало чотири роки, поки Енвер не перебродив майже по всiх львiвських ресторацiях, клюбах та дансингах. І всюди його щось не влаштовувало, всюди йому починала грати його гаряча татарська кров.