Батяр з Клепарова

Про надзвичайну майстернiсть музикантiв Зеникового оркестру слава Львовом ширилася дедалi бiльше. Тривав стiйкий запит на концерти та виступи, вiдповiдно – кишенi тих музикантiв, яким ще вчора крiм жебрацького вуличного музикування, нiчого бiльше не свiтило, наповнювалися дзвiнкими золотiвками. А все то – добрий генiй всiма шанованого пана Зеника! Дай йому Боже довгих i щасливих лiт життя! Достатку i мiцного здоров’я! Щастя й радостi! З роси i з води!!!

І музиканти сповна вiддавалися шаленству музики, чесно вiдпрацьовуючи всi ритми бойових танцiв зулусiв, акорди i такти незнаних нетрiв дикоi Амазонки вкупi з африканськими джунглями та спекотними саванами кратеру Нгоро-Нгоро.

Жвавий танець нарештi скiнчився, вимотавши майже всю енергiю з ошелешених вiдвiдувачiв. Знеможена публiка, кволо аплодуючи, пленталася до своiх мiсць. Всi потребували короткого перепочинку, доброi випивки та закуски.

Ось i сам пан Зеник у дорогому, елегантному свiтлому костюмi з яскравою краваткою-метеликом, задоволено пiднiмався на сцену.

Гарно кланявся на всi боки чисельнiй публiцi, пiдносив догори долонi, лагiдно припрошуючи втихомиритися i дозволити йому промовити кiлька слiв. Зеник пiдiйшов до рампи, де на важкому металiчному штативi незграбно стовбичив мiкрофон, що скидався на великого павука-хрестовика, який чатуе на здобич посерединi своеi павутини. Не скидаючи зi свого обличчя посмiшки, Зеник театрально здивовано закотив брови догори й ошелешено розглядав це диво технiки. Потiм прокашлявся. Залою одразу пролунав гучний звук, який викликав серед публiки регiт задоволення.

– О!.. Працюе, до холери! – Радiсно розпочав свою промову Зеник. – Рухаемося в ногу з часом! Маемо теперка i в нашому улюбленому льокалi перший у Львовi мiкрофон! Хе-хе-хе!.. – І Зеник гучно у нього заплескав.

Моцний ляскiт оплескiв, вкупi зi щирим реготом пронiсся по залi, змушуючи публiку пiдтримати той черговий Зеникiв бзик. Ото вже той Зеник бзденькнув! Перший у Львовi мiкрофон! Ха-ха-ха!.. Та який то перший!.. Але хай вже старий тiшиться! Той Зеник вiчно любить фраерство скорчити, як у воду пукнути.

Далi оплески в залi супроводжувалися бадьорими вигуками з мiсць.

– Зенку, не кремпуйся! Гони вiци, Зенку! Вiци давай!..

– Вали кавали, Зенку! Кавали вiдпускай!..

Зеник з розумiнням прикрив повiки своiх банькатих очей, закопилив губу i, ствердно кивнувши головою, заспокiйливо замахав пiднятою рукою.

– Цiхо-цiхо!.. Буде, буде!.. Всього нинi буде досить – i вiцiв, i кавалiв!..