Батяр з Клепарова

Та насамперед для нашоi поважноi публiки в такий феноменальний вечiр буде багато доброi музики i чарiвного спiву! Так, панове?! – І на цiй фразi Зеник рвучко з вказiвним пальцем розвертаеться до музикантiв оркестру, а тi, мов по командi, вмочили пару запальних тактiв у гучному супроводi барабанiв.

Це викликало нову хвилю оплескiв, вигукiв та свисту. Круговий рух долонi – i всi звуки оркестру потрапляють в Зеникiв кулак. Музика вмить змовкае. Постiйнi вiдвiдувачi дансингу тiшаться, мов дiти, вони просто обожнювали цi фраерськi фiнти Зеника i все глибше стверджувалася серед них загальна думка, що з роками до його поважного образу бiльше пасувала роль старого, досвiдченого конферансье.

Зеник задоволено оглянув збуджену публiку, знову пiднiс заспокiйливо руки догори.

– Отож, файно-сьмо вiдбули Великоднi свята, та й мусимо трохи ся бавити, бо сам пан Бог так велiв!.. Бо так ся стало i нiц тому не зарадиш, але маемо нинi кiлька уродинникiв! А то е нашi шановнi Михайло Цяпало, Іван-Орест Шиманський та всiма знана, кохана Домна Щур з гоноровоi родини Когутiв! Тож привiтаймо iх всi разом!.

. – Зеник першим заплескав бадьоро, вся зала пiднялася зi своiх мiсць i пiдтримала його оплесками. А Зеник вiв далi: – У такий приемний вечiр вартуе презентувати щось свiже. Чи не так, панове? – Зала пiдтримала слова Зеника схвальними вигуками. – А тому, крiм уже чудесноi композицii у виконаннi нашоi новоi зiроньки – Енвера Булфара… Енверчику, вiтаю, найщирiший респект!. . Оплески Енверу!.. Я з величезною радiстю i з не меншою приемнiстю оголошую, що сьогоднi весь вечiр на цiй сценi наш неперевершений, незрiвнянний Северин Бабiй!.. Привiтаймо його, панове!..

Северин майже весь вечiр сидiв у темному кутку зали сам, вiн не скинув свого незмiнного капелюха, а, навпаки, ще глибше натягнув його аж до самого носа, простягнув пiд столом ноги i куняв. Йому було добре. Йому було дуже затишно, а чарiвна музика його просто заколисала, навiявши несподiванi та неймовiрно казковi образи.

Що-що, а ховатися, зникати в будь-якому просторi Северин у життi вмiв найкраще. З раннiх лiт, живучи на вулицях, якi не раз в усi пори року, за будь-якоi погоди ставали йому прихистком, домом, лiжком i, при потребi, криiвкою, вiн дуже добре осягнув те хитре i таке необхiдне для будь-якого батяра ремесло. Та сьогоднi робив це зовсiм не задля фраерського форсу.