Батяр з Клепарова

Хоча то пiднесення вiдбулося непомiтно, лише у Севериновiй душi, зате незмiрно потiшило його самолюбство. Але таку неочiкувану для себе приемнiсть вiн нiчим i нiкому не виказав.

Якось у день його виступу, пiсля другоi чи третьоi пiснi, пiд час танцювальноi паузи, до нього пiдiйшов хлопчик-посланець. Вiн вручив Северину конверт з листом i поцiкавився, чи чекати йому на вiдповiдь. Заiнтригований Северин здивовано розкрив конверт. На фiрмовому бланку ресторану «Брiстоль», крiм ввiчливого привiтання, було надруковано кiлька лаконiчних фраз: «Чекатиму Вас у своему кабiнетi у будь-який зручний для Вас час.

Маю для Вас цiкавi пропозицii». І пiдпис: «Зарембський».

– Хо-хо-хо-о-о! – втiшно промовив Северин, акуратно склав листа, засунув його назад, до конверту i звернувся до хлопчика: – Не буде вiдповiдi! Нiякоi вiдповiдi не буде! Лише, будь ласка, передайте на словах пану Зарембському, що зi мною – все гаразд! Запам’ятаете? Не забудете? Все гаразд!

На сценi знову залунала музика.

Посланець чемно вклонився i зник.

5

Чийсь грубий i хриплий голос над самим його вухом змусив Северина зупинитися i вмить протверезiти.

– Ну, що вилупився? Позатикало? Колеги, а жеби-сь ви знали, що як будете подавати спiвочий голос, то будете при тiм глухi на всi вуха! Га-га-га!!!

Регiт, який швидше нагадував бичаче ревiння, що вибухнув за сусiднiм столиком, на мить заглушив загальний гамiр зали. З вiдвiдувачiв нiхто особливо не здивувався i не звернув на то жодноi уваги – такi вибухи реготу не дивина в «Лябiринтi».

Але тiльки не для Северина. Для нього тi слова i той смiх були, як удар по карку старою штахетою з iржавими цьвеками!

– Та що ти вилупився, як баран на новi ворота, колего?! Не впiзнав? – Той нарваний штрiх i далi зачiпав Северина, а його п’ятеро нетверезих кумплiв тулилися за маленьким столиком i тужилися, бо мовчки дерли лаха, аж душилися.

Северин дещо вiдхилився назад i напружив свiй погляд.

Тiльки тепер в тих збуях вiн упiзнав нарештi ватагу личакiвських батярiв на чолi не з будь-ким, а з самим Орестом Щипом.

Северин ще раз, уже безнадiйно зиркнув у бiк переповненоi, метушливоi та гамiрноi зали, але вже не поривався кудись бiгти. Й без того було видно, що вiн знову, цього разу вже завдяки тим личакiвським засранцям, втратив свою незнайомку. Вона знову зникла i тепер ii вже можна не шукати.