Оріон Золотий. Театр (збірник)

І в класi – сорок теж голiв —

Це вже дiвчачих i хлопчачих,

Насмiшкуватих i ледачих…

Тож за кролями i курми

Собi здавався мiж дiтьми

Якимсь чужим, дивакуватим!

Спiшив буркун кролям я рвати,

Хапав зерно в комiрника,

Дружина в мене теж така,

Так зiп’яли ми зо двi хати,

А далi що – вже третю пхати!

А далi що – в машину перти

І так доперти аж до смертi!

Дiтей нема своiх. А в школi

На серцi, на душi мозолi —

Бо ж стали ми як чужаницi,

Нас заклювали клятi птицi,

З нас душi виiли кролi —

І стали ми лихi i злi.

Я якось прочитав тебе.

Те царство куряче рябе

Менi в очах заряхкотiло,

Смiялось з мене знахабнiло,

Ще й та розпроклята свиня

Пiдсмiювалась навмання…

Я був збiсився. За ломаку

Та й ну на неi у атаку.

А там зчепився iз дiтьми,

Тут жiнка бахнула дверми

І ледь ухоркала проклятого —

Боялась дуже за зарплату…

Отож пригнав велосипед

І вже назад анi вперед

Не рушу. Звiвся нанiвець.

Невже нам з жiнкою кiнець?

А може, ми ще маем силу

Пiдвестися з багна, Учителю?!

Входить молода жiночка, вся – сиропна, щаслива, капелюшок на бочок, пiд пахвою – купа книжечок.

Жiнка

Я – Палазя Гарбуз. Я заочно

Скiнчила вуз. Я приiхала.

Така вiхола була. Та це ж Мекка.

Я приiхала дуже здалека.

Я – приiхала.

Я – познайомилась. Я – була.

Тепер розказуватиму для свого села.

Була. Дихала. Руку не митиму —

З ним поручкалась – говоритиму.

Інтелiгентнi дуже вони. Ерудованi.

Губи в них для жiнок зачаклованi.

Сiсти хотiла на стiл. Колiна виставила.

А вони мене за дверi виставили.

Мабуть, жiнка дивилась в щiлину.

Дуже вченi вони.

Серцем до них – лину, лину, лину!

За нею входить Хор хлопцiв i дiвчат. На грудях у них значки з портретом А. С. Макаренка.

Хор

Ми – студенти рiзних факультетiв

Коломенського педiнституту Московськоi

областi, члени макаренкiвськоi бригади.

За три днi, що ми були в стiнах цих,

Взяли ми те, що не спiзнати i за роки

Навчання.

Нас обмине! Який у нiм глибокий

Заряд добра, любовi, чистоти

У намiрах створить людину!

О, як сердець дитячих досягти,

Зумiть, як вiн, бодай наполовину!

За три днi ми спiзнали три iстини:

А це – Народ. Це – Труд. Це – Хлiб.

Священна трiйця.

Це не – молитва.

Істини окрiп.

Тож повторiть. Не бiйтесь.

Повторiться.

Це ж iстина – Народ, i Труд, i Хлiб.

З Хору виходить жiнка.