40 днів Муса-Дага

Погляд патрiарха не припускав заперечень.

– Не прагнiть недосяжного, зосередьте зусилля на досяжному. Пробi, вам вдасться. Я, правда, в це не вiрю – домогтися вiдтермiнування для Алеппо та прибережноi смуги. Кожен день зволiкання – це досягнення. Пiдкреслiть роль нiмецькоi громадськостi та преси, яких ви будете iнформувати. І головне, не моралiзуйте. У таких людей це викличе тiльки смiх. Не виходьте з галузi реальноi полiтики. Погрожуйте наслiдками в економiцi – це дiе найкраще. А тепер, сину мiй, благословляю вас на вашу благородну мiсiю! Бережи вас Христос!

Лепсiус схилився, i патрiарх освятив широким хрестом голову та груди вiдвiдувача.

Й ось сидить Лепсiус в незграбнiй барцi, гойдаючись на хвилях Золотого Рогу, а безпристрасний перевiзник задумливо загрiбае веслами. Поки вони причалили, минуло бiльше двадцяти хвилин. Йоганн Лепсiус одразу ж помiчае, що на стоянцi немае жодного екiпажа. Вiн саркастично регоче: нi, за всiею цiею низкою витончено вигаданих перешкод ховаеться не проста випадковiсть! Вража сила тому весь час i плутаеться у нього пiд ногами, що вiн втрутився у вiрменськi справи, а iм визначено йти своiм плином.

Лепсiус уже не озираеться на всi боки в пошуках вiзника, не замислюючись, бiжить щодуху вперед, рослий, старий, помiтний. Але користi мало: майдани та вулицi Стамбула загаченi величезною радiсною юрбою. Повз будинки, обвiшанi прапорами, повз строкато прикрашенi крамницi та кав’ярнi пливуть, спотикаючись i вiдтiсняючи один одного, тисячi фанатичних бевзiв iз широко розкритими у воланнi ротами, тисячi людей у фесках i тарбушах.

Що трапилося? Невже вiдiгнали союзникiв вiд Дарданелл?

Лепсiус згадав далекi канонади, що чутно ночами. Важка артилерiя англiйського флоту прокладае дорогу до Константинополя. І тут Лепсiус збагнув, що нинi якась пам’ятна дата, пов’язана з молодотурецькою революцiею. Ймовiрно, святкують день, коли молодотурецький комiтет, перебивши своiх полiтичних супротивникiв, забезпечив собi захоплення влади.

Але яким би не було нинi свято, голота розбишакуе та гарчить. Перед офiсом якоiсь фiрми зiбрався великий натовп. Якiсь хлопцi пiднялися на запопадливо пiдставленi плечi, видерлися на карниз – мить! – i велика вивiска летить на землю.

Лепсiус, котрий потрапив у гущину юрби, питае чоловiка, що стоiть поряд без фески на головi:

– А що це все означае?

У вiдповiдь чуе, що бiльше несила терпiти написи чужоземними мовами.