40 днів Муса-Дага

Так у часи гонiнь два вiрмени, як це не дивно, вiддавалися спогадам про турецьку солдатчину як про щось рiдне.

У Нурхана була купа малолiтнiх дiтей, котрих вiн сам, здаеться, не розрiзняв. Правда, чоловiк навряд чи брав близько до серця долю свого численного потомства. Вусань, котрий колись навiював жах, гроза новобранцiв, ставився до своеi кровi та плотi з ласкавою байдужiстю, зi спокiйною душею полишав iх на самих себе. Увечерi, коли майстри вручали йому ключi вiд майстерень, Чауш Нурхан не поспiшав до свого багатодiтного гнiзда, не стукав до сусiдiв.

Із глечиком вина в однiй руцi, з сигнальним рiжком пiхотного полку, викраденим у скарбницi, в iншiй вiн вирушав у свiй абрикосовий сад. І в сутiнках лунало, стрясаючи повiтря, добре знайоме сiльським жителям переривчасте завивання сурми. Завмираючи та захлинаючись, пронизливо звучав вiйськовий сигнал турецькоi армii. Нурхан сурмив вечiрню зорю, нiби вирiшивши, поки не настала нiч, пiдняти на ноги всю долину.

Тим часом у селах виникла дискусiя через шкiльнi заняття.

Рiч у тiм, що, згiдно з навчальним планом Загального вiрменського шкiльного союзу, авторитетноi нацiональноi органiзацii, в пiдпорядкуваннi якоi перебувала освiта, навчальний рiк у школах мав закiнчуватися з настанням перших спекотних днiв, тобто в серединi травня. І раптом Тер-Айказун, котрий керував шкiльною освiтою в окрузi, наказав скоротити канiкули до одного тижня, пiсля чого вiдразу ж поновити заняття.

В основi цього рiшення, як i самозабутньоi працi мiсцевих жителiв, лежали однi й тi ж причини.

Наближаеться всесвiтнiй потоп. Отже, майбутньому розпаду та знищенню упорядкованого ладу життя потрiбно протиставити пiдвоенний лад. А повнiй безпорадностi, що неминуче десь проявиться, протиставити найбiльшу точнiсть i дисциплiну. У цi важкi днi гамiр i галас дiтлашнi, безперервна метушня пустотливоi ватаги, що святкуе в своему невiданнi настання канiкул, – усе це стане просто суспiльним лихом. Здавалося б, ясно, що всiм треба погодитися з Тер-Айказуном, але тут повстали вчителi. Вони, i в першу чергу Грант Восканян, не хотiли втрачати нагоду одержати обiцяну вiдпустку. Вчителi вдавалися до заступництва мухтарiв, вселяли батькам, що дiти не витримають перенапруги, та ще й у таку спеку. А мовчун Восканян почав кампанiю проти Тер-Айказуна, в якiй дав волю власнiй ненавистi.

Марно! Священик узяв гору. Вiн зiбрав усiх сiмох мухтарiв i, звернувшись до них iз короткою промовою, переконав у власнiй слушностi.