40 днів Муса-Дага

Мiж вершинами гiр i Пiвнiчним Сiдлом розташувалася велика пласка низовина. Вона поросла чудовою зеленою травою, тому тут завжди можна було зустрiти отари чорних i бiлих овець. Чабани i взимку, i влiтку цiлими днями спали глибоким сном, закутанi в своi кожухи, i були схожi на стародавнi скульптури.

Багратян i Авакян обiйшли навколо це пасовище, ретельно вiдраховуючи кроки. Габрiель показав на два ключi, що пробилися крiзь густу папороть на краю низовини.

– Це – велике щастя, – сказав вiн. – Напишiть навскоси: «Городище».

Кiнця не було цим загадковим вказiвкам. Особливо ретельно розшукував Габрiель одне мiсце, що привернуло його своею лагiдною, свiжоi красою. Воно теж було розташоване бiля русла якогось струмка, але ближче до моря, там, де мiж плато та стрiмкими скелями тягнувся темно-зелений пояс миртiв i рододендронiв.

– Вiзьмiть це до уваги, Авакяне, i напишiть червоним олiвцем: «Майданчик Трьох наметiв».

Учитель не втримався i спитав:

– А що це означае?

Але Габрiель пiшов уперед i не розчув.

«Я служу помiчником мрiйнику, допомагаю марити наяву», – сказав собi Авакян. Однак про те, що таке «Майданчик Трьох наметiв», вiн дiзнався через два днi.

Коли доктор Алтунi розбинтував руку i плече Іскуi, то дуже засмутився:

– Так я i думав. Були б ми у великому мiстi, все б обiйшлося. Тобi треба було залишитися в Алеппо, свiтло очей моiх, i там лягти в шпиталь. Але, далебi, ти правильно вчинила, що дiсталася сюди. У теперiшнi часи хто може бути пророком? Ти тiльки, будь ласка, не впадай у вiдчай, любонько! Поживемо – побачимо!

Іскуя намагалася заспокоiти старого:

– Я зовсiм не втрачаю надii, лiкарю.

Адже це, на щастя, лiва рука.

Іскуя не вiрила слабким розрадам Алтунi. Вона поглянула на свою руку. Всохла, укорочена, кiнцiвка безсило висiла вiд плеча. Ворушити нею Іскуя не могла. Але рада була вже тому, що ii бiльше не мучить бiль. Що ж, ось вона i стала назавжди калiкою.

Але хiба це велика жертва порiвняно з долею, що спiткала етап, iз яким iй довелося йти два днi? – казала собi Іскуя.

(Вона, як i весь ii народ, в глибинi душi на диво безнадiйно дивилася на майбутне.)

А ночами Іскую переслiдували жахливi картини, чувся шурхiт, човгання, шарудiння, тупотiння тисяч крокуючих нiг. Стомлено скиглять дiти, валяться додолу, i iй, незважаючи на хвору руку, доводиться пiдхоплювати iх по двое, по трое за раз. Божевiльнi зойки на початку колони, й ось уже мчать туди, розмахуючи киями, заптii з налитими кров’ю очима.