40 днів Муса-Дага

«Освiченi сини» – це, певна рiч, вiрменський народ, а «темнi» неосвiченi раси – всi iншi…

Стефан перебив ii майже владно:

– Ще було щось, Іскуе!

Але Жульеттi хотiлося почути щось для душi. Нiчого, над чим треба замислитися, нiчого такого, де б говорилося про освiчених синiв i неосвiченi раси.

– Справжню chanson d’amour[55 - Chanson d’amour – пiсня кохання (франц.).], Іскуе!

Іскуя нерухомо сидiла у крiслi спиною до вiкна, трохи нахилившись вперед. Хвору руку з покрученими пальцями вона поклала на колiно.

Багряне сонце свiтило в спину Іскуi, тож риси ii були майже непомiтнi в тiнi. Трохи помiркувавши – в пам’ятi дiвчини, либонь, сплив якийсь спогад, – вона сказала:

– Я знаю кiлька пiсень про кохання, якi тут спiвають. Я всiх iх запам’ятала, хоча була зовсiм ще маленька i нiчого в них не тямила. Одну особливо. Вона зовсiм навiжена. Загалом ii мав би спiвати чоловiк, хоча найголовнiша тут – дiвчина.

Голос дiвчинки, що злився з голосом жрицi, виходив нiби з порожнечi. Несамовитi слова неймовiрно дисонували з цим холодним голосом:

Вийшла вона iз саду,

пригорнувши до власних грудей

двiйко великих червоних гранатiв,

двiйко стиглих соковитих плодiв.

Не взяв вiд неi я цi плоди,

i тодi вона своiм п’ястуком

вдарила себе в груди —

тричi, i шiсть, i дванадцять разiв,

i почув я кiстки хрускiт.

– Іще! – зажадав Стефан.

Але Іскуя не захотiла бiльше спiвати, бо в кiмнату, тихо прочинивши дверi, увiйшов Габрiель.

У цi днi в маетку Багратянiв було особливо людно: за майже кожною трапезою – новi гостi.

Жульетта та Габрiель були цим задоволенi. Їм стало важко залишатися на самотi. Та й час на людях набагато швидше збiгав. Кожен прожитий день був перемогою, бо змiцнював надiю, що тiнь загрози вiдсуваеться разом iз цим прожитим днем. Наближався липень. Як довго може ще загрожувати небезпека? Поширилися чутки про укладання незабаром мирноi угоди. А мир – це порятунок!

Преподобний Арам також став постiйним гостем Багратянiв. Овсанна ще не цiлком оговталася i просила чоловiка подбати про Іскую.

Вона знала, як звик Арам жити пiд одним дахом iз сестрою, як йому бракувало Іскуi, коли кiлька днiв ii не бачив.

Але, крiм священика, за столом Габрiеля часто сидiли й iншi. Постiйними вiдвiдувачами були Грiкор зi своiм почтом. Примкнув до них i гiсть аптекаря – Гонзаго Морiс. Молодого грека охоче прийняли в будинку не тiльки тому, що вiн грав на роялi. У нього до того ж був гострий погляд, нюх на все гарне та витончене.