40 днів Муса-Дага

Та його, однак, це не збентежило, незважаючи на сумнiви, висловленi кравцем. Отримавши свiй костюм, Восканян засунув у петлицю бiлу квiтку – деталь, яку вiн також запозичив у свого лорда. На жаль, для повноти ефекту жевжик додав щось i вiд себе: придбав в аптецi премудрого Грiкора плящину дуже мiцних пахощiв, добру половину яких вилив на свiй новий костюм. Цим йому справдi вдалося з першоi ж митi привернути живу увагу мадам Багратян i присутнiх. Скiнчилося тим, що Габрiель вiдвiв його вбiк i чемно попросив одягти на кiлька годин котрусь iз його маринарок.

А сiрий розкiшний стрiй тим часом повисить у саду i провiтриться.

Крiм згаданих гостей, на вiллi iнодi бували i лiтнi подружнi пари – доктор Петрос Алтунi з Майрiк Антарам i пастор Арутюн Нохудян зi своею боязкою дружиною. Тер-Айказун був у Багратянiв усього лиш раз.

Одного чудового липневого дня Габрiель запропонував своiм гостям провести вечiр i нiч на Муса-Дагу i зустрiти там схiд сонця. Це була суто европейська вигадка, близька серцю городянина, котрий був змушений марнувати життя серед бетонних стiн, обтяжений дiловою кореспонденцiею.

Але тут? Товариство, що зiбралося за столом, було неабияк здивоване такою смiливою пропозицiею. Один лише Апет Шатахян, котрий нi за що не хотiв вдарити в багно обличчям в очах Багратянiв, став вихваляти красу ночiвлi просто неба. Але Багратян його розчарував:

– Нам зовсiм не треба спати просто неба. Я виявив у нашiй комiрчинi три дуже пристойних намети.

Вони належали моему покiйному братовi, вiн користувався ними для далеких мисливських експедицiй. Два з них цiлком сучаснi похiднi намети, придбанi братом в Англii. Кожен розрахований на двi-три особи. Третiй – велике розкiшне шатро арабського шейха. Аветiс, мабуть, привiз його колись зi своiх мандрiв, а може, намет належав навiть нашому дiдовi…

Жульетта доволi прихильно поставилася до майбутньоi прогулянки, Стефан застрибав вiд радощiв, i пiкнiк призначили на найближчу суботу.

Аптекар Грiкор, котрий уже все пережив i все здiйснив, для котрого нiщо пiд мiсяцем не було новим – вiд виготовлення повидла до порiвняльноi теологii, – подiлився своiм досвiдом життя просто неба. При цьому його розкосi очi дивилися кудись в порожнечу, а монотонне звучання глухого голосу немов пiдкреслювало, якою незначною здаеться оповiдачевi ця крихiтна частинка його розмаiтих знань. На нерухомому жовтому обличчi лише тремтiла цапина борiдка.