40 днів Муса-Дага

Бувало, розповiдав фармацевт, вiн тижнями жив на Муса-Дагу, навiть не спускаючись ввечерi в долину. Хто по-справжньому знае Муса-Даг (але хто ж знае його по-справжньому?), той знайде там надiйний прихисток на нiч i обiйдеться без намету. Вiн, Грiкор, звiсно, мае на увазi не тiльки загальновiдомi печери над Кебусiею. Народ склав легенду про святого Саркiса, котрий, переслiдуючи язичникiв, злетiв на баскому конi на Дамладжк, i копита коня-велетня залишили слiди, величезнi западини – печери. Але Муса-Даг нiчого спiльного зi святим Саркiсом не мае, зате мае безпосереднiй стосунок до самiтника Сукiаса й iнших пустельникiв i ченцiв, котрi в далекi, давно минулi часи, вiддаляючись вiд свiту, селилися в яскинях.

Правда, аптекарю пiд час його багатоденного перебування на Муса-Дагу i на гадку не спадало шукати, як цi пещернi жителi, благодатi – його цiкавило тiльки пiзнання природи. Своiм тодiшнiм ботанiчним дослiдженням вiн зобов’язаний повним гербарiем Муса-Дага. Любителi флори знайдуть у цьому гербарii кiлька взiрцiв лисохвiста та свинцевого кореня, про якi в своiх працях не згадуе навiть славетний Лiнней[56 - Карл Лiнней (1707–1778) – шведський природознавець, творець системи рослинного та тваринного свiтiв.

]. У Грiкора з приводу своiх вiдкриттiв збереглося листування з багатьма президентами академiй. На жаль, молодь втратила iнтерес до свiту рослин та iхньоi класифiкацii, вона живе без глибоких почуттiв, не турбуючись про завтрашнiй день (випад проти вчителiв). Але вiн смiе стверджувати, що спроможний як фармацевт витягти з лiкарських трав, що ростуть на Муса-Дагу, все, що вживають в медикаментознiй медицинi. Аптекаревi нема чого iздити в Антiохiю, щоб поповнити запаси хiнiну й iнших пiгулок чи порошкiв iз державних складiв. (Це був уже випад проти Багратяна за те, що той без належноi довiри оглядав аптеку мудрагеля.)

Крiм iмостi, панi Нохудян, котра втратила дар мови вiд проекту Габрiеля, настiльки шкiдливого для здоров’я ii немiчного, слабосильного чоловiка, тiльки Іскуя не погодилася взяти участь у вилазцi.

Що дивного! Вона пiзнала досить безвихiдного жаху ночей просто неба, у вiдкритому полi. Те, що iншi називали задоволенням, в ii очах було блюзнiрством. Панночка почувалася, як голодний, котрий споглядае, як пересиченi люди викидають за вiкно iжу. Вже за сiмдесять миль звiдси на схiд по шосе тяглися вмираючi колони вигнанцiв. Дiвчину обурювала безсердечна витiвка Багратяна. Про щире пiдгрунтя цiеi iдеi вона й не здогадувалася.