40 днів Муса-Дага

Ось вони вимальовуються на нiчному небi силуетами трьох наметiв. Як так сталося? Але нi, вiн не мiг зараз мiркувати, занадто багато почуттiв тiснилося в душi.

Габрiель закурив нову цигарку i раптом побачив неподалiк вiд себе привида. Той також закурив. Примара була в смушевiй шапцi турецького солдата i спиралася на пiхотну гвинтiвку. Риси обличчя приблуди Багратян не мiг розгледiти, але те, що дозволив побачити слабкий вогник цигарки, було, далебi, дуже худим обличчям.

Габрiель гукнув привида, але той не зрушив iз мiсця навiть пiсля другого i третього окликiв. Багратян вийняв армiйський пiстолет i, голосно клацнувши, зняв запобiжник. Це була зайва формальнiсть, оскiльки Габрiель вiдчував, що тiнь нiчого проти нього не вдiе. Примара ще трохи постояла, потiм вибухнула якимось булькаючим i байдужим смiхом, вогник цигарки зник, а з ним i людина.

Габрiель розштовхав заспаного Христофора:

– Тут е якiсь люди.

Гадаю, з дезертирiв.

Керуючий анiтрохи не здивувався.

– Так, це, либонь, дезертири. Бiдолахам нелегко тут.

– Я бачив тiльки одного.

– Може, Саркiса Кiлiкяна?

– А хто такий Саркiс Кiлiкян?

– Astwadz im! О Боже!

Христофор втомлено вiдсахнувся – це, либонь, означало, що висловити словами, хто такий Саркiс Кiлiкян, неможливо. Однак своiм людям – всi вони прокинулися – Багратян наказав:

– Ідiть шукайте його! Вiзьмiть чогось попоiсти.

Людина явно голодна.

Христофор i Мисак вирушили на пошуки, взявши з собою кiлька бляшанок консервiв i лiхтар, проте через якийсь час повернулися нi з чим. Цiлком iмовiрно, що в останню мить iм усе ж стало страшно.

Якщо вечiр напередоднi навiяв тугу, то ранок принiс розчарування. Свiт постав у туманi. Серця людей переповнилися тривогою. Сонце зiйшло невидимо. Вирiшено було все ж пiднятися на один iз голих шпилiв, звiдки вiдкривалися, повiльно виростаючи з туману, море та суходiл.

Багратян озирнувся навколо:

– Кiлька тижнiв тут цiлком можна було б прожити.

Вiн сказав це так, немов захищав красу Муса-Дага вiд несправедливих нападок. Грiкор у своему незворушному спокоi удостоiв поглядом уже бурхливе море.

– Колись, у мiй час, в ясну погоду звiдси можна було побачити Кiпр.