40 днів Муса-Дага

Нiхто не посмiявся над цими словами i не спитав: невже острiв Кiпр, розташований онде, на пiвденному заходi, поплив ще далi в Середземне море з того часу, як англiйцi зробили його своею вiйськово-морською базою?

Багратян також зацiкавився Кiпром:

– Вiд мису Андрiя до гирла Оронта не буде i п’ятдесяти морських миль. І все ж за той час, що я тут, ще жоден англiйський чи французький корабель не показувався бiля узбережжя.

– Тим не менше вони засiли на Кiпрi.

Промовивши цi безперечно заспокiйливi слова, Грiкор обернувся до Кiпру спиною i став байдуже розглядати безкраi простори на пiвднi та сходi, про якi десятки рокiв нiчого не чув.

Крiзь просвiти в туманi, що танув, чiтко вимальовувалися арки римського акведука в Селевкii. Над голими вершинами схiдного Дамладжка висiло сите iржаве сонце. Сiрими та брунатними виступами спускалися схили пагорбiв до Антiохii. Незбагненним здавалося те, що в порожнiх складках Землi, на цих незайманих рiвнинах, судилося жити сотням тисяч людей.

Картина цiеi мирноi пустелi спонукала аптекаря вiдзначити те, чого вiн ранiше зумисне не торкався.

Його старечий палець вказував кудись удалечiнь:

– Ось дивiться! Все, як i ранiше! При Абдул-Гамiдi тут часто весь горизонт палав, як у вогнi! А ми, як-не-як, дожили до старостi.

Гонзаго виспався краще за всiх учасникiв пiкнiка, судячи з його свiжого i пiдтягнутого вигляду. Вiн вказав на великий спирто-горiлчаний завод пiд Суедiею, рури якого вже починали димiти. Завод, розповiв вiн, належить iноземнiй фiрмi, директор його – грек, Морiс познайомився з ним в Александреттi.

Два днi тому, не бiльше, Гонзаго балакав iз ним i дiзнався важливi новини. Перша: американський президент i Папа Римський спiльно намагаються пiдготувати мирну угоду, що отримуе доброзичливi вiдгуки.

Друга новина стосуеться переселення вiрменiв: депортацiя поширюеться тiльки на анатолiйськi вiлаети, але не на Сирiю. Вiн, Гонзаго, не може перевiрити, наскiльки цi вiдомостi правдивi, але згаданий директор заводу, чоловiк солiдний, щомiсяця веде перемовини про державнi поставки з самим валi Алеппо.

У цей момент Габрiеля охопила всепоглинаюча впевненiсть у тому, що будь-яка небезпека минула i що майбутне вiдступило в незриму далечiнь. У нього було таке вiдчуття, нiби вiн змусив здатися саму долю. У поривi подяки вiн вигукнув:

– Ну скажiть самi, правда, тут прекрасно?!

Жульетта квапила з поверненням додому. Вона ненавидiла з’являтися на люди вранцi, та ще й у товариствi чоловiкiв.