40 днів Муса-Дага

– Через вiйну в Дарданеллах?

– Нi, не тому.

Обличчя старого стало непроникним. Вiн нiби прислухався до свого внутрiшнього голосу, перш нiж знову озвався:

– Нiхто не може знати, наскiльки далеко зайде уряд. Але достовiрно одне: першими постраждають iменитi та видатнi люди вашого народу. І в цьому випадку доноси й арешти почнуться саме в столицi.

– Ти таке припускаеш, чи в тебе е якась iнформацiя, щоб застерiгати мене?

Ага опустив вервечку в широкий рукав своеi хламиди.

– Я знаю точно.

Самовладання покинуло Габрiеля. Вiн схопився.

– Що ж нам робити?

Слiдом за гостем чемно пiдвiвся i господар.

– Якщо дозволиш дати тобi пораду, я б сказав: повертайся додому в Йогонолук, живи там у мирi i чекай. За таких обставин ти не знайшов би мiсця, приемнiшого для себе та сiм’i.

– Жити там у мирi? – iронiчно повторив Габрiель. – Та це ж уже в’язниця!

Рiфат Берекет вiдвiв погляд, його дратував цей занадто гучний голос у його тихому селамлiку.

– Маеш зберiгати холодне серце.

Шкодую, що моя вiдверта мова тебе збентежила. Для тривоги немае навiть найменших пiдстав. Ймовiрно, все поступово вщухне. Нiчого поганого в нашому вiлаетi трапитися не може, адже валi у нас, хвала Аллаху, – Джелал-бей. Вiн не потерпить жодних крайнощiв. Але чому судилося бути, те початково закладено в собi, як у насiннi – брунька, квiтка i плiд. У Бога вже сталося те, що здiйсниться з нами в майбутньому.

Габрiеля розсердила барвиста вульгарнiсть цiеi теологii i, нехтуючи всiма правилами етикету, вiн перестав стримуватися:

– Найжахливiше, що це – поза досяжнiстю, з цим неможливо боротися!

Ага пiдiйшов до зневiреного гостя i мiцно стиснув його руки.

– Не забувай, друже, що нечестивцi з того «Комiтету» представляють лише незначну меншiсть. Наш народ – дуже добрий. І якщо все ж десь проливаеться кров, то в цьому ви виннi не менше за них. До того ж в текке, в монастирях, живе чимало божих людей. Невпинно вправляючись у святому зикрi, вони змагають за чистоту майбутнього.

Або вони переможуть, або все загине. Вiдкриюся тобi: я iду в Анатолiю та Стамбул у справi вiрменiв. Тому прошу тебе, здайся на милiсть Божу.

Маленькi руки старого мали особливу силу, вони заспокоювали.

– Ти маеш рацiю, я тебе послухаю. Найкраще для нас – принишкнути в Йогонолуку i не рушати з мiсця до кiнця вiйни.

Але ага не випускав рук гостя.

– Пообiцяй менi нiчого не розповiдати про все це вдома.