40 днів Муса-Дага

], сперечався зi знайомими про книги i друкував своi статтi у вишуканих журналах з мистецтва? І все ж вiд цих людей надходив надзвичайний спокiй. І у нього виникло до них якесь батькiвське почуття – тому що вiн знав про небезпеку, що насуваеться, в той час як вони нi про що й не пiдозрювали. Габрiель затамував у душi глибоку турботу, – вiн один мав захищати цих людей вiд бiди, поки це можливо. Старий Рiфат Берекет – не марний мрiйник, хоч i присмачуе свою мову схiдними притчами. Вiн сказав правильно: «Залишатися в Йогонолуку i чекати».

Муса-Даг лежить далеко вiд свiту. Якщо гроза i вдарить, вона пройде повз Йогонолук.

У Багратяновi росло тепле почуття до землякiв. «Так, радiйте життю довше, завтра, пiслязавтра…» І, не зупиняючи коня, вiн на знак вiтання пiдняв руку, немов благословляючи односельцiв.

Прохолодноi зоряноi ночi пiдiймався Габрiель алеею додому. У густе листя, немов у кокон, замкнули його дерева, вiдсторонили вiд свiту, як траплялося чоловiковi пiд час перебування «людиною в собi», в тому нереальному «станi абстрактностi», з якого його вивiв цей день, аби дати вiдчути всю iлюзорнiсть такого захисту вiд свiту.

Втома знову пробудила в цьому вiрмениновi приемну оману.

Чоловiк увiйшов у просторий передпокiй. Старовинний, кованого залiза, лiхтар, що звисав зi стелi, потiшив його своiм м’яким свiтлом. За незбагненною примхою свiдомостi ця висяча лампа асоцiювалася у нього з образом матерi. Не тiеi лiтньоi панi, котра зустрiчала його поцiлунком у знеособленiй паризькiй квартирi, коли пiдлiток приходив iз гiмназii, а тихоi втiхи тих днiв, бiльше нереальних тепер, нiж свiт сновидiнь.

– Hokud matagh, kes kurban.

Чи промовляла вона насправдi цi слова на сон майбутнiй, схиляючись над його дитячим лiжечком?

«За тебе, душа моя, хрест прийму».

Залишилася ще лампадка перед Богоматiр’ю в сходовiй нiшi. Все iнше мало вiдбиток епохи Аветiса-молодшого. А це, якщо судити по передпокою, була епоха полювання i воен. На стiнах висiли мисливськi трофеi та зброя – цiла колекцiя допотопних бедуiнських рушниць iз неймовiрно довгими люфами.

Однак про те, що iхнiй дивакуватий власник не був схильний до брутальних пристрастей, свiдчили чудовi полотна, свiтильники, старовиннi шафи, килими, якi вiн привозив зi своiх мандрiвок i якими тепер захоплювалася Жульетта.

Поки Габрiель у станi повноi вiдчуженостi пiдiймався на другий поверх, до нього майже не добiгав гул голосiв знизу. Тим часом вiдомi люди Йогонолука вже зiбралися у вiтальнi.