40 днів Муса-Дага

І перед самою вiйною знову подався за океан гурт таких легких на пiдйом землякiв Грiкора. Один лише аптекар не проявляв анi найменшого потягу до змiни мiсця. За його словами, вiн замолоду вдосталь надивився всiляких пам’яток земноi кулi. Інодi натякав на своi мандри, що сягали далеко на захiд i схiд, але пiд час яких вiн принципово не користувався залiзницею. Чи було це так само правдиво, як лист Фламмарiона, з’ясувати не вдалося. У тирадах i розповiдях Грiкора не було нiчого, що хоча б вiддалено нагадувало вихваляння чи вигадки.

Його розповiдь буяла настiльки зримими подробицями, що навiть у такого чоловiка, як Габрiель, не виникало жодних сумнiвiв. І все ж аптекар запевняв, що пристрасть до мандрiв йому чужа. Нехай доктор Алтунi, вiдомий скиглiй, нарiкае на свое загублене в сирiйському селi життя – Грiкору в Йогонолуку добре. Чи не байдуже, де жити, адже зовнiшнiй свiт – тiльки частина свiту внутрiшнього. Мудрець нерухомий, як павук посеред променеподiбноi павутини, яку вiн виткав навколо власного всесвiту.

Але коли заходила мова про полiтику, вiйну, чи пекучi питання сучасностi, аптекар втрачав спокiй. Йому не подобалося дiзнаватися про такi речi. Свiт, ця iграшка зовнiшнiх обставин, втручаючись у внутрiшне життя, стае ганебною перешкодою. Цiннiсть для Грiкора вiн набував тiльки вiдсунутим у далечiнь самозабутнього споглядання. Ось межа зарозумiлостi духу! Що Грiкору до подiй у «глибокому тилу», що йому до того, що дiеться в Стамбулi, Алеппо чи Месопотамii? Вiйни, якi ще не стали книгами, до уваги не беруться.

Тому аптекар засуджував учителя Шатахяна за його полiтичнi висловлювання, тому i сказав:

– Не збагну, чому потрiбно постiйно озиратися на iнших? Вiйна, адмiнiстративнi заходи, валi, каймакам… Та нехай турки роблять, що хочуть! Якщо ви не будете звертати на них уваги, то й вони не стануть про вас згадувати! У нас тут своя власна земля. Й у неi е поцiновувачi, до того ж навiть вельми досвiдченi… Прошу…

І Грiкор репрезентував господаревi обiйстя незнайомця, котрий до цього чи то ховався за спинами гостей, а чи просто не був Багратяном помiчений.

Аптекар iз явним задоволенням вимовив дзвiнке iм’я прибульця:

– Гонзаго Морiс.

Судячи з вигляду та постави, молодик був европейцем або дуже европеiзованим левантинцем[27 - Левантинцi – вiд французького слова Levant – Схiд. Так називали всi краiни схiдноi частини Середземного моря – Сирiю, Лiван, Єгипет, Грецiю, Кiпр, а частiше – Сирiю i Лiван.