40 днів Муса-Дага

Левантинцi – нащадки европейських колонiстiв, котрi переселилися в Сирiю та Лiван на початку хрестових походiв i змiшалися з мiсцевим населенням.]. Чорнi вусики на блiдому та незвично люб’язному обличчi були настiльки ж французькi, як i iм’я Морiс. Але особливо характерною рисою цього обличчя були брови, що пiд тупим кутом сходилися на перенiссi. Грiкор продовжував виконувати роль герольда при чужинцях:

– Мсье Гонзаго Морiс – грек.

І тут же, щоб не образити гостя, виправився:

– Чистокровний, а не турецький грек.

Європеець.

У гостя були дуже довгi вii. Вiн посмiхнувся i примружив очi, а вiдтак iхнi жiночно довгi вii, що майже зовсiм сховали iх.

– Мiй батько був греком, мати – француженка, а сам я – американець.

Його скромна, навiть сором’язлива манера триматися справила на Габрiеля приемне враження. Вiн похитав головою:

– Яким вiтром, даруйте, занесло сюди американця, та ще й сина француженки? Саме сюди.

Гонзаго знову посмiхнувся, опускаючи вii:

– Дуже легко.

У зв’язку з роботою менi довелося кiлька мiсяцiв провести в Александреттi. Там я занедужав. Лiкар послав мене в гори, в Бейлан. Але в Бейланi менi стало зле…

Аптекар повчально пiдняв палець:

– Атмосферний тиск! У Бейланi атмосферний тиск завжди нижчий за норму.

Гонзаго запопадливо схилив перед аптекарем свою ретельно причесану на продiл голову:

– В Александреттi менi стiльки розповiдали про Муса-Даг, що мене розiбрала цiкавiсть.

Який же це був сюрприз для мене, що на безвiдрадному Сходi можна знайти таку красу, таких освiчених людей i такий приемний притулок, як у мого господаря, пана Грiкора! Мене вабить усе невiдоме. Був би Муса-Даг в Європi, вiн би став загальноевропейською пам’яткою. Але я радий, що вiн належить тiльки вам.

Аптекар глухо промовив тим байдужим тоном, яким зазвичай робив найважливiшi своi повiдомлення:

– Вiн – письменник i буде займатися творчiстю тут, у моему будинку.

Гонзаго, мабуть, присоромила така заява.

– Я – не письменник. Час вiд часу посилаю в одну американську газету невеликi нариси. Це – все. Я навiть не журналiст по-справжньому.

Невизначений жест, далебi, мав означати, що займаеться вiн усiм цим тiльки для заробiтку. Але Грiкор не вiдпускав свою жертву. Виставляючи напоказ свого пiдопiчного, вiн вивищував власний престиж.

– Але ж ви ще й артист, музикант i вiртуоз.