40 днів Муса-Дага

Антарам знадобилася йому як помiчниця, та й для того, щоб розiгнати старих вiдьом, котрi щоразу беруть в облогу будинок породiллi, нав’язують своi знахарськi витребеньки. За прожитi з чоловiком десятки рокiв Антарам стала майстерною асистенткою лiкаря, до неi навiть перейшло кiлька його пацiенток. «У неi це виходить краще, нiж у мене», – казав доктор Алтунi.

Й ось пролунав хор похвал матiнцi Антарам: вона особлива, жертвуе собою заради людей, всiм жiнкам – молодим i старим, – яка бiда б у них не трапилася, завжди готова дати пораду.

Їй навiть пишуть листи з рiзних мiсцин, i це тому, що Аsganwer Hajuhiaz Engerutiun – Загальновiрменська спiлка жiнок – обрала ii своею представницею в усiй окрузi.

Одна лиш панi Кебусян вважала за потрiбне применшити гiдностi Антарам:

– Вона ж бездiтна.

Мiж тим ii чоловiк, косячи оком i витягнувши шию, вiд чого здавалося, що вiн тугий на вухо, слухав лекцii аптекаря, котрий докладно описував переваги китайського способу обробки шовку перед вiтчизняним. Мухтар ляснув себе по колiну:

– Який наш Грiкор, га! Ходиш до нього десятилiттями, купуеш у нього гас i шлунковий порошок i не знаеш, що це за чоловiк!

Господар будинку не вiдразу вiдтанув.

Але мало-помалу пожвавiшав i вiн. Невдоволено оглянувши великий стiл, на якому стояли кльошi з печивом, кавовi та чайнi горнятка та двi карафки самогонки, Габрiель схопився:

– Друзi моi! Нам iз вами треба випити чогось трохи кращого!

І пiшов iз Христофором i Мисаком у льох за вином.

Аветiс-молодший напхав винний льох винами найкращих сортiв i найкращого розливу.

Вiдав ними управитель маетку Христофор. Однак вина Муса-Дага недовго зберiгали свою мiцнiсть. Можливо, тому, що зберiгалися не в дiжках, згiдно зi старовинним звичаем, а у великих запечатаних глиняних глечиках. Це був хмiльний напiй, кольору червоного золота, схожий на вина, виготовленi у Ксарi, в Лiванi.

Коли келихи були наповненi, Багратян пiдвiвся i виголосив тост. Слова пролунали туманно та похмуро, як i все, що вiн сьогоднi казав:

– Так, це чудово, що ми сидимо тут усi разом i радiемо життю.

Хтозна, чи зустрiнемося так само безтурботно знову, вдруге чи втрете? Але нехай не затьмарюють сумнi думки цi години, бо яке в цьому пуття?

Свiй тост, точнiше, завуальоване застереження Багратян виголосив вiрменською мовою. Жульетта простягнула до нього свiй келих:

– Я тебе добре зрозумiла, кожне твое слово… Але звiдки така журба, любий?

– Просто я – поганий оратор, – почав виправдовуватися Габрiель.