40 днів Муса-Дага

Вiн якось вiдразу осунувся.

– Якщо я поiду в Мараш, бiди не минути…

Каймакам не забув його втiшити:

– Чому? На дорогах спокiйно. Я дам тобi свiй екiпаж i двох заптiiв у поводирi. Крiм цього, ти отримаеш рекомендацiйний лист до мутесарiфа, можеш його прочитати. І якщо у тебе е якiсь побажання, я iх виконаю.

Помережане зморшками обличчя Чауша стало зовсiм сiрим. Вiн стояв раптом змарнiлий, старий, як давня скеля, на якiй стоiть Зейтун. У розпачi шукав вiйт зустрiчнi аргументи, щоб обгрунтувати свою вiдмову.

Але губи його пiд обвислими вусами не ворухнулися. Якась невiдома сила скувала волю чоловiка. Вiн тiльки кивнув.

Наступного дня, не вдаючись у подробицi, вiйт попрощався з домашнiми. Невелика дiлова поiздка, вiн повернеться не пiзнiше, нiж за тиждень. Старший син проводив батька до екiпажа. Пiднятися в нього Назарету було важко через хворi суглоби. Син пiдсадив вiтця.

Занiсши ногу на пiднiжку, Чауш сказав спокiйно i тихо, щоб не почув кучер:

– Сину мiй, я не повернуся.

Вiн не помилився. Марашський мутесарiф iз Назаретом Чаушем церемонитися не став. Незважаючи на теплий супровiдний лист, до нього поставилися, як до особи, що пiдозрюеться в якомусь, прихованому навiть вiд нього самого злочинi. Вiйта пiддали суворому перехресному допиту i кинули до в’язницi Османiя як державного злочинця й учасника змови, метою якоi було повалення iснуючого державного ладу. А позаяк i при подальшому розслiдуваннi Чауш не дав нiяких свiдчень про таемну антидержавну вiрменську органiзацiю, та й про дезертирiв у Зейтунi також, то було наказано застосувати до нього бастонаду[37 - Бастонада – покарання людей кийковими ударами по п’ятах i спинi, що застосовуеться в деяких схiдних краiнах.

] вищого розряду. Пiсля чого кровоточивi ноги облили iдкою кислотою. Впоратися з цим тiлу дiдугана вже було несила. Вiн помер за годину в невимовних муках. Пiд вiкнами каземату грав турецький вiйськовий оркестр. Грав, щоб заглушити барабанним боем i вереском зурни волання катованого.

Але навiть мученицька смерть Назарета Чауша не спричинила потрiбних провокаторам наслiдкiв. У Зейтунi, як i ранiше, нiчого не вiдбувалося. Лише скорбота i глухий вiдчай народу набули майже вiдчутних форм. У темному гiрському гнiздi людськими душами заволодiла безпросвiтна темрява.

Настав березень. І нарештi два iнциденти дали уряду можливiсть здiйснити свiй задум. Першим став пострiл iз вiкна.