40 днів Муса-Дага

Вони потрапили в руки страшнiшого, нiчим не вгамованого ворога – в руки власноi держави.

Декотрим людям сумно розлучатися навiть зi старим житлом, мiняти його на нове. Адже залишаеш там шмат свого життя. Для кожного переiзд iз рiдного мiста в iнше, з краiни, де минуло життя, в нову – означае крутий перелом. Навiть бувалому рецидивiсту нелегко даеться зворотний шлях до цюпи. Але бути безправнiшими за злочинцiв! Адже злодiй i той перебувае пiд захистом закону! В один день позбутися звичного мiсця проживання, роботи, всього, що створювалося роками наполегливоi працi! Стати жертвою ненавистi, бути викинутим на азiйськi манiвцi, волочитися тисячi миль по пилюцi i камiнню, по болотах! Знати, що нiколи бiльше не знайдеш людського притулку для ночiвлi, нiколи бiльше не будеш iсти та пити за столом, у людських умовах! Але це ще нiчого.

Адже вони не мали i тiеi несвободи, яку мае каторжник! Належали до знедолених, оголошених поза законом, котрих будь-хто з перехожих може безкарно вбити. Вони жили, втиснутi в ледь повзуче стадо нещасних людей, перебували в кочовому концтаборi, де без дозволу заборонено навiть вiдправити природну нужду.

Хто посмiе сказати, що зумiв би вимiряти ту навалу нещасть, яку винесли на собi зейтунцi за тиждень, що минув мiж вiдправкою першого й останнього етапiв?.. Арам Товмасян, молодий ще чоловiк, був родом не iз самого Зейтуна i тому мiг на щось сподiватися, але й вiн за цi сiм днiв став схожим на тiнь.

Преподобний Арам – всi звали його по iменi – вже понад рiк жив у Зейтунi, був там священиком при протестантськiй громадi i директором великого притулку для сирiт.

Американськi мiсiонери в Марашi вважали Арама своiм улюбленим учнем, покладали на нього великi надii. Цим i пояснюеться те, чому йому довiрили в тридцять рокiв керувати таким великим закладом. Свого часу мiсiонери, давши стипендiю, послали його на три роки в Женеву, той здобув там вищу освiту. Ось чому Арам вiльно розмовляв французькою та пристойно – нiмецькою й англiйською.

Створення сиротинця в Зейтунi було одним iз найпрекраснiших заходiв, яким марашськi мiсiонери увiнчали пiвстолiття своеi культурноi дiяльностi. У просторих залах цiеi оселi знайшли притулок бiльше сотнi дiтей. При притулку працювала школа, яку вiдвiдували i дiти, котрi жили в мiстi. Крiм цього, сирiтський будинок мав невелике пiдсобне господарство, що постачало його вихованцiв козячим молоком, городиною, фруктами й iншими продуктами харчування.