40 днів Муса-Дага

Тисячна маса спаяних мiж собою безправних i беззахисних людей усвiдомлювала, що не тiльки безповоротно втратила будь-яку власнiсть i що жити iй вiдтепер небезпечно, але i крiм того, як нацiональна еднiсть, як частина народу, почувалася позбавленою тих культурних цiнностей i духовних висот, якi досягалися тисячолiттями надмiрних зусиль. Преподобний Арам та обидвi його супутницi також були охопленi цiею загальною i невимовною журбою.

Похмурий день iз низько навислим небом, обкладеним хмарами, в якi ховали своi – такi знайомi! – верхiвки зейтунськi гори: погода набагато сприятливiша для маршу, нiж сонячна.

І все ж здавалося, що гнiт цього сумного дня був для вигнанцiв важчим за дозволену ношу, яку тягнули вони на своiх зiгнутих спинах. Перший крок був сповнений великого значення, був священним i страшним осяянням, що пронизало душу кожного. І, роблячи цей перший крок, кожна родина ще тiснiше зближувала лiктi. Жодного слова, нiякого дитячого плачу. Але минуло пiвгодини, i, ледь позаду залишилися останнi примiськi будинки, стало легше. На якийсь час запанувала притаманна людям первiсна дитячiсть, iхня зворушливо вiдхiдлива легковажнiсть. Як iз першим променем зорi прокидаеться один скромно щебечучий голосок i слiдом за ним негайно вступае весь пернатий хор, так незабаром над рухомою колоною густим мереживом переплелися завзятi дитячi голоси. Їх намагалися втихомирити матерi. І навiть чоловiки раз по раз перегукувалися. Подекуди вже чувся приглушений смiх. Багато жiнок i дiдiв iхали на вiслюках, нав’ючених постiльними речами, ковдрами та лантухами. Начальник конвою це дозволив. Либонь, вiн вирiшив на свiй страх i ризик пом’якшити наказ про висилку. Арам також добув вiслюка для дружини. Але вона боялася, щоб ii не розтрясло, i бiльшу частину шляху йшла пiшки. Сиротинець, хоч розумнiше було б поставити його в головi колони, становив ii ар’ергард. Колону замикало стадо кiз, яких священик, незважаючи на незабутню розмову з бiнбашi, звелiв усе ж пригнати. Дiти спочатку сприймали все, що вiдбуваеться, як кумедну змiну та незвичайну пригоду. Іскуя йшла поруч iз ними i скiльки могла пiдтримувала в дiтях веселий настрiй. Нiщо в нiй не видавало хвилювання та безсоннi ночi. Вираз обличчя був привiтним, життерадiсним. Яким крихким i слабким не було ii тiло, рятувала Іскую всемогутня пристосованiсть молодостi. Вона навiть спробувала заспiвати з дiтьми славетну пiсеньку, яку чула ще в Йогонолуку. Спiвали ii зазвичай при зборi винограду та плодiв.