40 днів Муса-Дага

Іскуя ввела ii в обiг зейтунськоi школи:

Минуть найгiршi, чорнi днi,

вони, немов зима, приходять i вiдходять.

Страждання нам не довiку данi,

ось i купцi – приходять i вiдходять.

Але пастор Арам пiдбiг до дiвчини та заборонив спiвати. Молодий священик проробляв шлях мало не втричi довший, нiж iншi. Вiн з’являвся то бiля передньоi шеренги, то бiля замикаючоi, з незмiнною гарбузовоi флягою через плече, з якоi пригощав спраглих виноградною настоянкою. Вiн, як i Іскуя, випромiнював бадьорiсть, жартував, залагоджував суперечки, намагався i в цьому становищi встановити такий триб життя, за якого на частку кожного випадало певне завдання.

Так, наприклад, шевцi взяли на себе обов’язок термiново лагодити взуття пiд час привалiв, i таку допомогу надавали багато ремiсникiв.

Товмасян був единим священиком серед вигнанцiв: усiх католицьких i григорiанських панотцiв викрали в першi два днi депортацii. Тому пастор вважав своiм обов’язком пiклуватися про душi всiх своiх побратимiв.

І щоб пiдтримати в них сили, вiн застосовував свою власну тактику. Нестерпна була тiльки безцiльнiсть iснування, вiн знав це по собi. Ось чому вiн весело й упевнено твердив:

– Завтра до вечора будемо в Марашi. А там усе змiниться, я впевнений. Імовiрно, нас протримають там досить довго, поки не буде вiддано наказ повернути нас додому. І ми повернемося, немае жодних сумнiвiв. Уряд у Стамбулi не може погодитися з тим, що тут вiдбуваеться. Врештi-решт, у нас е своi депутати i нацiональний комiтет.

Консули також, певна рiч, здiймуть галас. За два-три тижнi все владнаеться. Найголовнiше, щоб ми прийшли в Мараш здоровими, будьмо ж бадьорими та сильними.

Вiд таких промов ставало легше на душi навiть тим, хто за природою був песимiстом, або ж був досить розумним, аби не вiрити в непричетнiсть центрального уряду. Схудлi обличчя свiтлiшали. Чудесно перетворювала iх не тiльки картина сприятливого майбутнього, але i визначенiсть: «Завтра ми будемо в Марашi».

Пiд час тривалого привалу виявилося, що молодий офiцер, котрий командував турецьким конвоем, чудова людина. Коли солдати закiнчили варити iжу, вiн iз власноi волi запропонував священику паку-термос для ешелону. Завдяки цьому з’явилася можливiсть готувати гарячу iжу для втомлених i виснажених. А оскiльки передбачалося, що завтра вони прийдуть у Мараш, то й не берегли iстiвнi припаси. Попоiвши, люди кiлька годин iшли легко й упевнено.