40 днів Муса-Дага

І пiзнiше, ввечерi, коли розбили просто неба табiр i напiвпритомнi вiд смертельноi втоми мандрiвники розтягнулися на ковдрах, вiд душi дякували Боговi за те, що перший день пройшов майже гладко.

Неподалiк вiд табору було велике село, називалося воно Тутлiсек. Вночi звiдти прийшли мiсцевi горяни провiдати конвоiрiв-туркiв. Господарi i гостi чинно сидiли плiч-о-плiч, велично курили i, мабуть, вели бесiду про щось важливе. На ранок, коли зейтунцi прокинулися i пiшли напувати свою худобу, стада не виявилося.

Так почався цей важкий день. Потiм, на другiй годинi маршу, впав замертво старий. Колона зупинилася. Й ось тут молодий офiцер, такий, здавалося, доброзичливий, пiд’iхав i люто скомандував:

– Уперед!

Кiлька людей iз колони намагалися пiдняти нещасного та понести. Скоро, однак, iм довелося опустити старого на землю. Жандарм штовхнув його ногою:

– Встати негайно, встати, шахраю!

Дiд не ворушився, очi його закотилися, рот був вiдкритий.

Жандарм зiштовхнув мерця в канаву. Офiцер став пiдганяти застиглу колону:

– Не зупинятися! Заборонено! Вперед, уперед!

Нi вмовляння Арама, нi журливi волання родини мерця не допомогли: начальник конвою вiдмовився взяти тiло з собою, не дозволив навiть хоча б нашвидкуруч закопати його. Родичi трохи пiдняли голову небiжчика та поклали по боках два великих каменi: довелося цим вдовольнитися, скласти руки на грудях вони вже не встигли: вiдчайдушно лаючись, заптii з кийками накинулися на шеренгу, що гаялася.

Колона збурилася i кинулася навтьоки, втеча припинилася, лише коли труп залишився далеко позаду. Над ним кружляли хижi птахи з вершин Тавра.

Ще не минувся жах вiд цiеi першоi людськоi жертви, як ешелон нагнав яйлi – незграбний вiзок iз двома кiньми. Вигнанцi змушенi були зiйти з вузького путiвця на заболочене поле. В яйлi сидiв дебелий панок рокiв двадцяти п’яти, його пальцi були внизанi перснями.

Вилискуюча камiнцями рука простягнула начальнику конвою документ на гербовому паперi. Посвiдчення зi штампом i печаткою наголошувало, що пред’явниковi цього дано право вибрати собi для домашньоi обслуги одну або кiлькох вiрменок. А позаяк транспорт зупинився в натовпi дiтей-сирiт, то ласкаво-меланхолiйний погляд вершника впав на Іскую. Вiн вказав на неi тростиною i, посмiхаючись, поманив до себе.