В очікуванні кінця світу

Чому ж не погодитись, такий милий iнтелiгентний парубок. Вона померла через тиждень. Мiй тато посадив на ii могилi ялинку. Ця ялинка зараз така висока, така пишна. Пiзно восени з неi падають шишки. Навколо того мiсця повно шишок. І повно бiлок.

Найближча подруга Люди Поповоi, також Люда, на прiзвище Мартинова, вийшла замiж за мого свояка i стала моею близькою родичкою. І ми з Людою Мартиновою тепер часто згадуемо Люду Попову.

Вона взагалi дуже хороша, ця Люда Мартинова. Вони, цi двi, Мартинова i Попова, ходили мiстом симпатичнi, нерозлийвода, волейболiстки, тонконогi, худезнi, чудернацькi.

Одна Люда бiлошкiра, з пшеничним волоссям. Друга – смаглява з розкiшною шевелюрою кольору воронячого крила. Я, наздоганяючи iх, кричала: «Люууууди!», i люди на вулицi лякались i не розумiли, чого ця дiвчинка мчить i голосить, i кличе людей, хто ii скривдив, i що робити, i як допомогти. А я наздоганяла Люду та Люду, i ми весело чимчикували разом. І я, крокуючи мiж ними, завжди задумувала бажання. Для себе i для них, для Люд. Для себе – п’ятiрку з фiзики, i щоб контрольну з бiологii скасували, Людi Мартиновiй – щоб мама купила тканину на сукню, а Людi Поповiй – щоб подарували джинси. Ми йшли повз старий парк iменi Пушкiна, повз кiнотеатр. Ми затримувались бiля Палацу урочистих подiй, щоб порозглядати наречених… І кожна з нас думала, от я буду – ого яка наречена, найкраща!

Ми з Людою Мартиновою журилися, що Люда Попова пiшла в iнший свiт, нiчого не дiзнавшись i не пiзнавши.

І закохатися навiть не встигла, i нiчого не встигла. Як так сталося, як це вiдбулося? І якось ми почали перераховувати, що важливого мало в ii життi трапитись, обов’язково трапитись, вiд чого несправедливiсть ii смертi здавалася нам ще бiльш очевидною. Кохання. Дитина. Свiтанок бiля моря. Вiдчуття весни, коли ти вагiтна. Це дивовижний, дуже яскравий стан. Коли жiнка вагiтна, вона все сприймае удвiчi сильнiше, враження яскравiшi. І весняне небо, i яскрава нiжнiсть зеленi, i бруньки бузку, i запах мокроi землi. І потiм багато ще чого. Мандри. Подарунки на Новий рiк i Рiздво. Або лiтня млосна спека, коли переломлюеться перед очима i плавиться повiтря, а в наших з Людою старих тихих будинках, зведених iще австрiйцями, гладенькi дощанi пiдлоги i дрiмотна заспокiйлива прохолода. І ще – лiтаки. Адже Люда Попова нiколи не лiтала лiтаком. Це незвiдане та дивовижне. Важкезний болiд розбiгаеться i злiтае. Ба бiльше, летить. Тримаеться у повiтрi.