Аргідава

Аргiдава

Марiанна Борисiвна Гончарова

Украiнська жiноча проза

Свiт сповнений таемниць. Але у своiй повсякденнiй марнотi ми забуваемо про це. І лише у хвилини вiдносного спокою, десь у горах або на березi рiчки, нас раптом охоплюе непередаване вiдчуття краси i гармонii навколишнього свiту. І його вiчноi таемницi, розгадати яку навряд чи комусь дано.

Ось i нова книжка Марiанни Гончаровоi – по сутi, перший ii роман – насамперед про таемницi. Про таемницi, якi зберiгае в собi овiяна легендами Аргiдава – старовинна фортеця на березi Днiстра.

І про те, що – нi, не розкрити цю таемницю, а хоча б наблизитися до неi – дано лише тому, хто приходить туди з чистим серцем i добрими намiрами. До цього можна додати, що, як i всi книжки письменницi, «Аргiдава» читаеться на одному диханнi. У чому, взявши ii в руки, ви легко переконаетеся…

Марiанна Гончарова

Аргiдава

©  М. Б. Гончарова, 2017

© О. О. Драчковська, переклад украiнською, 2017

© О. А. Гугалова, художне оформлення, 2017

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2016

За допомогу i спiвробiтництво автор вдячний Аркадiю Томульцю, Нiнi Гончаровiй i протоiерею Василю Савчуку, настоятелю храму Св.

Константина i Єлени в Хотинськiй фортецi

Аргiдава – давне поселення, фортеця.

    Вiкiпедiя

Роздiл перший

Рiпочка

Найпопулярнiше iм’я у нас тут, у Прикарпаттi, – Марiя. В горах, наприклад, кожна друга дiвчинка – Марiя.

Ану гукни: «Марiiiiя!» І зусiбiч до тебе зараз же пiдбiжать жвавi дiвчатка i дiвчата, пiдпливуть молодi матерi, неквапливо пiдiйдуть зрiлi жiнки, приповзуть премилi немовлята i, спираючись на цiпок, пришкандибають допитливi бабусi.

Зi слiдами колишньоi вроди. Адже природа лiпить зовнiшнiсть iзсередини. А хiба жiнка на iм’я Марiя може бути недоброю, заздрiсною чи в’iдливою? Тобто – негарною?.. Тож гайда, гукни. Прибiжать, прискачуть, приплентаються. Ну, а якщо не прибiжать, не прийдуть, не приповзуть i не пришкандибають, то звiдусiль ви просто почуете:

– Га?!

І всi вони будуть Марiчками, Марусями, Марiями Іванiвнами, Манечками й Машеньками.

І ось коли одного разу народилася дiвчинка, тато прийшов зустрiчати ii в пологовий будинок, узяв згорток з рiпочкою в шапочцi з рук нянечки i каже:

– Привiт, Марусю!

Рiпочка в згортку спохмурнiла, зморщила мармизку i чхнула.

Всi хором, тато, мама, бабуся та дiдусь, рявкнули:

– Будь здорова, Марусю!

А нянечка:

– А чому Маруся?

І Марусин тато iй:

– А хто? – нашорошено так.