В очікуванні кінця світу

А потiм стою с ними, з цими дiтьми, бiля рiчки, а зеленим схилом, вiд древнього напiвзруйнованого дерев’яного млина, що незворушно стоiть на вершинi пагорба, впевнено крокуючи, спускаються люди з пов’язками на рукавах звичайних поношених жакетiв, у нечищених чоботах. І кожен притримуе лiвою рукою автомат у себе на плечi. Вони прискорюють крок, вказуючи на нас iз дiтьми пальцями. Втiкати менi нiкуди. Останне, що я бачу, – сiрий вiд пилюки чобiт з опалою по нозi, потрiсканою халявою. І в панiцi я завжди прокидаюся.

Чому менi сниться цей чужий сон? Що в моiй домiвцi приймае, немов антена, цей повторюваний, жахливий, заблукалий у космосi сон? Ключ!

Можливо, менi слiд було б за всiма вселенськими канонами оплакати тих, кому належав той, знайдений нами старовинний ключ? Тих, хто жив там, де зараз стоiть наш будинок. І цей кошмар припинив би менi снитися?

* * *

Галина Володимирiвна Дроздовська, дивовижна жiнка, вiдчайдушна модниця i кокетка, смiшлива, завжди жвава i радiсна. Якось ми пили чай у нас на роботi.

І вона розповiла про пляшку. Просто так розповiла, без надриву, без пафосу. До слова припало. Я дивилась на неi i думала, що ось вона таке пережила в дитинствi, що вже не важливо, якою вона стала, як проживала вона свое життя, хоча вона була хорошою, i я ii дуже любила.

Галина Володимирiвна, маленька Галя, донька залiзничника, дружила з такою собi Фрiдкою. Ну, дiвчинка така, Фрiдка, кудлата, криклива, безтурботна. Вони разом ходили до румунськоi школи, разом бавилися на подвiр’i, Фрiдчина мама частувала дiтей Дроздовських цикер-лейкех i флудн, а Галiна мама пекла i роздавала пирiжки та булки численним Фрiдчиним братам i сестрам.

І якось листоноша Бадян проiжджав повз iхнiй будинок. Вiн зупинив коня, спiшився, зайшов на обiйстя i сказав Галинiй мамi: «Мадам Дроздовська, здрастуйте, – сказав листоноша Бадян (манiрний Бадян, предмет кпинiв усiх дiтей вулицi, вiн був колишнiм шкiльним професором, тобто вчителем, але вже трiшки несповна розуму. І при Совiтах вiн почав розвозити пошту. Адже був письменним i мiг читати адреси кiлькома мовами). Вiн сказав:

– Здрастуйте, мадам Дроздовська, листiв для вас сьогоднi не маю, але маю вам одну хорошу пораду. Замкнiть дiтей у будинку на великий i мiцний замок. Або на два замки. Я чув, що евреiв шукають. І Гiца Соакра, цей розбiйник, ледар i шулер, водить фашистiв адресами. Уже пов’язку йому дали, iхнього фашистського кашкета йому дали, грошей також йому дали.