Маринчина лялька

Одна тiльки думка б’е Миросi у тiм’я: вона не дочекалася цукеркiв!!!

У магазинi тодi продавалися тiльки горошки i подушечки iз перевареного цукру, такi були цукерки.

І тепер iх роздали вже гостям, а Миросi не дiсталося…

Сльози покотилися дитинi з очей iще дужче. Мирося схопила себе за горло, захиталася туди-сюди вiд розпуки, вiд великого й невимовного свого горя!

– Та не плач, – раптом присiв бiля сестрички навпочiпки Грiшка. – На ось тобi жменю, я набрав аж в двi кишенi, iж.

– І моi на, – простягнув долоню двоюрiдний брат Степан.

І Мирося, озираючись, чи нiхто того не бачить, похапливо кидала горошки собi до рота: моя дитина в той час не знала нiчого смачнiшого за горошки!

5

Хiба тiльки чорнi дрiбнi черешнi!

У сусiдiв перед ворiтьми росла молоденька черешенька – рання. Але нiколи не встигали ягоди на нiй доспiти. Ще тiльки-тiльки запалились, а вже й нема!

Зате в нас у садку стояло старезне дерево, стовбур грубий. Треба було два дядьки, щоб ту черешню обiйняти.

А що робилося вгорi! Ягiд-ягiд! Бубки на деревi були гiркi, дрiбненькi, зате ж якщо доспiвали!..

Якось наiлися вiд пуза тих ягiд Мирося з Антосею та й придумали забаву.

– А давай викопаемо пiд черешнею ямку, – каже Антося, – настелемо в нiй трави, та й будемо туди стрибати!

– А давай!

Мирося побiгла по копачку. По черзi дiвчата трудилися, вигортали землю.

– Ох i гарна ж ямка!

– А глибока! Можна я стрибну перша? Я ж уже велика.

І Антося стрибнула…

Моя Мирося як сидiла на гiлляцi, то тiльки й почула, як неприемно хрупнула кiстка, а коли глянула донизу, побачила, що Антося лежить пiд деревом, одна ii нога була у ямi, а iнша, дуже вивернута, стримiла набiк.

– А-а-а-а!!! – страшно заголосила Антося. – Менi болить! Дуже болить! Мамочко рiднесенька! А-а-а-а!

Мирося злiзла з дерева i кинулася бiгти до подвiр’я.

– Там Антося… впала! – кричить до мене.

Антосю ми занесли до дiда Степана – вiн був ще й костоправом. І Мирося з Антосею – його двоюрiднi онуки.

– Де ж це ти так, бiдолашна дитино, впала?… – журився дiд. – Довго будеш лежати, аби ще правильно зрослось.

Лiто розквiтало далi, достигали на березi порiчки, червонiли вишнi, у малиннику аж гула малина, а Антося лежала в хатi – нога обкладена житньою соломою, пiд спиною – тверда подушка.