Аргідава

– Як заприсягтись?

– Ну, скажи так: та щоб я стала товстою i прищавою, та щоб я провалилась на академконцертi, та щоб я заграла лiву руку, та щоб у мене зник музичний слух! Та щоб на мiй день народження! батьки забули! мене! привiтати! І щоби всi-всi забули привiтати i нiчого, нi-чо-го, абсолютно нi-чо-го не подарували!

– …нiчого не подарували, – зi сльозами в голосi, холодiючи вiд жаху, повторила Маруся страшну обiтницю, – нi-чо-го. Всi-всi. І бабуся щоб нiчого. І дiдусь. І сестра Лiна. І тiтонька моя, i дядечко.

– Нiколи, – категорично пiдтвердила Мiрочка.

Простодушна Маруся одразу ж була готова забути дату свого народження назавжди, нiколи не отримати цуценя в подарунок. Але дiзнатися, куди водночас подiлися дiти всього двору, немовби iх забрав щуролов iз сопiлкою, iй було необхiдно.

Мiрочка не iнтригувала, не грала очима й не шантажувала. Маруся було ii другом, i Мiра хотiла з нею подiлитися.

– Ти знаеш, що пiд старим мiстом е пiдземний хiд?

Пiдземний хiд! – У потилицi зашумiло, залоскотало в носi, дихнуло принадною таемницею. Маруся похитнулася i ледь не гепнулася з дерева – пiдземний хiд! Отже, вiн е?! Отже, правда. Вони були там, у пiдземеллi! Вони там були. І мене не взяли з собою! Дурний рояль. Дурнувата музична школа. Дурнуватий Бах. Все дурне! Вони мене не дочекалися! Як вони могли?! Це я, я мала увiйти туди першою, тому що, ну як же ж?! Хто iм розповiдав про одеськi катакомби, про пiдземелля Киiвськоi лаври, про пiдземнi ходи Гатчини, про таемнi пiдземелля Шамбали, врештi-решт – все-все, розказане Тишком, коли вона зливалася зi стiною i робилася непомiтною, щоб ii не вигнали спати, бо пiзно, а завтра до школи, i дали послухати, про що говорять Тишко та його друзi, з далеких мандрiв повернувшись!

– Та вони й не збиралися тебе чекати, – Мiрочка знизала плечима: – Розумiеш, Вовця сказав, щоб тобi нi слова не говорили, бо ти дивна…

І далi Мiрочка розповiла, як усi обговорювали, що Маруся замислюеться раптом про щось, неначе засинае стоячи.

– І клич – не клич, ти стоiш i бачиш щось для нас невидиме. І бурмочеш щось невиразне. А раптом ти ось так замреш у пiдземеллi, що з тобою тодi робити, як вчинити? Кликати батькiв? Тодi всi дiзнаються. Буде скандал. Тому тебе вирiшили не брати.