Страта двійника (збірник)

Вона: І чекали, коли Марiанна пiде на пошту i я лишуся сама… Непогано ви все це продумали.

Вiн: Може, менi за це належиться нагорода?

Вона (глибоко зiтхае, вражено хитае головою): Ви мене приголомшуете! Нечувано! Зроду не зустрiчала такого нахаби!

Вiн: Ви менi лестите… Досi менi нiчим не вдавалося вiдзначитись.

Вона: І що я маю з вами зробити? Ви вже давно мали б бути далеко звiдси…

Вiн: Та оскiльки я досi тут…

Вона (вже нiбито пiддаючись): То я маю дозволити вам зробити свiтлини?

Вiн заметушився.

Вiн (квапливо): Це не займе багато часу. Ви й оком змигнути не встигнете. В мене камера зi спалахом… утiм, ще доволi свiтло. (Пiдходить до столика, виймае з сумки апаратуру.) Я вкладусь у п’ять хвилин.

Вона: І що потiм?

Вiн: Це нiколи не буде оприлюднено, ввiйде тiльки в мою роботу. А вона ж не буде надрукована.

Вона (стурбовано): Якщо вона вийде дуже доброю, то хтозна…

Вiн (вiдчуваючи, що шанси його зростають, говорить iз надзвичайним запалом): Я маю заприсягтися, що не буде?!

Вона: Схоже, що дiйсно не буде… Готуючи роботу про Каналетто, ви мали б бiльше знати про авторськi копii.

Вiн: Рiч у тiм, що я нiяк не мiг обрати тему… Я писатиму про Каналетто лише в тому разi, якщо ви дозволите зробити репродукцii… Це займе набагато менше часу, нiж наша розмова.

Вона (пильно дивиться на нього): Ви вважаете, що вся справа у часi?

Вiн (вагаеться, опускае голову i стишуе голос): Нi. У вашiй довiрi.

Вона: До вас? Ви зробили все, щоб я думала про вас погано.

Вiн: Я зробив усе, щоб ви хоч щось про мене подумали. А це дуже важко. То… можна? (Виймае iз сумки «дзеркалку» i благально дивиться на жiнку.)

Вона (тихо): Нi.

Вiн (безнадiйним голосом): Я маю пiти?

Вона: Гадаю, так.

Вiн: І нема жодних шансiв умовити вас?

Вона (знущально): Шанси е завжди. Але наразi ви iх змарнували. (Всмiхаеться.)

Вiн: Безповоротно?

Вона (позiхае, прикриваючи рота рукою): Перепрошую, але цей пiнг-понг стае нудним. (Показуе йому на дверi.)

Вiн (iз засмученим виглядом бере сумку, робить крок у напрямку виходу.

Вона (здивовано): Але ж вона перед вами.

Вiн: Я не про цю. Мене цiкавить «Вид на Палац дожiв». Їi тут нема.

Вона (пiсля павзи, з непокiрним усмiхом): А якщо в мене ii взагалi нема? Якщо я ii продала?

Вiн (остовпiвши, з непiдробним вiдчаем): Це… це неможливо… Я б знав про це.