Страта двійника (збірник)

Щоправда, зазвичай я дивлюсь у вiкно, що виходить у сад. У мене зберiгся самозахисний рефлекс: не зношу фотографiв. Надто часто мене намагаються фотографувати, i я вимушена затулятися.

Вiн (одiрвавшись вiд апарата): Чому?

Вона: Ну, спробуйте здогадатися.

Вiн: Пробував. І зрозумiти не можу. Чому ви живете, як затворниця, чому iзолюете себе вiд свiту? Чому ви не хочете нiкого до себе допустити?

Жiнка не вiдповiдае.

Молодик схиляе голову.

Вiн: Перепрошую, я не маю права… це нетактовне запитання.

Я дiйсно хам.

Вона (з гiрким усмiхом): Це факт. Але ви молодi.

Вiн (переконано): Ви також молодi! Спостерiгаючи за вами здалеку, я й не припускав, що ви настiльки прекраснi й настiльки молодi. Хтось мусив вам це сказати – ось я й кажу, хоча ви можете викинути мене за дверi!..

Вона (смiеться): Я вже намагалася.

Вiн: Боже, ви знову глузуете!

Вона: Не перебiльшуйте. Ви зворушили мене. Хоча те, що ви сказали, неправда. Я ввiйшла у той вiк, коли людина вже не спроможна переживати розчарування.

Амбiтнiсть винагороджуеться знанням. Знанням про пiдлiсть, про корисливiсть, про брехню. Про все, на що й ти колись був здатен заради… Ось, власне – заради чого? Колись я була твердою, вмiла бути жорстокою, та водночас – хай як це парадоксально – я була сповнена величезноi вiри в людей. Безглуздоi.

Вiн сiдае бiля столу.

Вона: Можливо, це звучить дещо патетично, але, сподiваюсь, ви менi пробачите. І зрозумiете. (Вона вимовляе це дуже тихо, не зводячи очей з молодика.)

Вiн (налаштовуючись на ii тон): Розумiю.

Вона: Нi, хiба ви можете це зрозумiти? Ви iнший. Інше поколiння, iншi часи. Ви такi тверезi – без iлюзiй i без великих бажань.

Вiн: Ви помиляетесь.

Вона (пiдiйшовши до нього, дивиться впритул): Невже ви хочете сказати, що ви романтик?

Вiн: Нi. Я не романтик.

Вона: Отже, любов до мистецтва – це лише ширма.

Вiн: Нi. Мистецтво – ширма. Але не любов.

Вiн замовкае, нiби злякавшись, що сказав бiльше, нiж треба.

Вона напружено дивиться на нього.

Вона (пiсля павзи, впiвголоса): Яка любов? (Гладить його по щоцi.)

Вiн (iз розпачем у голосi): Ви вже цiлу годину знаете про це, але хочете мене принизити. Студентик iз бiдного кварталу закохався в даму – колекцiонерку картин, удову короля пральних машин. Це просто смiховинно! (Цiлуе iй руку, вона гладить його по головi.)

Вона (смiеться): Дiйсно, так про мене ще нiхто не говорив… Удова пральних машин! Але мiй чоловiк випускав i холодильники.