Страта двійника (збірник)

Дiвчина виходить, забираючи з собою халат, i у дверях розминаеться з Флорентиною, що саме привезла столик на колiщатках, на якому сервiровано вечерю. Посуд i столове начиння вишукане: срiбло, порцеляна. Маркiза накладае собi страву i тут-таки починае iсти з неприхованим апетитом.

Флорентина виходить, знову стикаючись у дверях iз Мiленою.

Маркiза: Дозволиш менi повечеряти? Ти вже, звiсно, поiла перед чергуванням?

Мiлена кивае.

Маркiза: Втiм, ти прийшла зарано, тому зараз ти моя гостя. Ти справдi не голодна?

Мiлена: Нi, дякую.

Маркiза: А може, все-таки поiси разом зi мною? Трюфелi пречудовi.

Мiлена (ковтае слину): Та нi, я не голодна, дякую.

Маркiза: Може, хоч покуштуеш?.. Менi прикро вечеряти самiй.

Мiлена (нерiшуче): Дякую.

Це можна було сприйняти як згоду, але маркiза не наполягае i iсть далi сама.

Маркiза (закiнчуючи свою вечерю): Сподiваюся, в тебе е який-небудь бутерброд на нiч?

Мiлена: Нi, вночi я не вiдчуваю голоду.

Маркiза: Коли людина не спить, вона хоче iсти, а ти ж не спатимеш.

А може, ти на дiетi? Тодi ти, схоже, перебираеш мiру.

Мiлена всмiхаеться, приховуючи легке роздратування.

Маркiза: Може, все-таки з’iси щось? Я не терплю, коли в когось бурчить у животi.

Мiлена дивиться на неi з неприязню.

Маркiза раптом кривиться, наче вiд несподiваного сильного болю, й опадае на подушки.

Маркiза (пiсля павзи): Менi страшенно прикро… Будь ласка, передай менi отi крапельки… І вибач, що турбую тебе ще до початку чергування.

(Мiлена нерiшуче перебирае пляшечки з лiками, а маркiза спостерiгае за нею з-пiд напiвопущених повiк.) О… ось цi. Накрапай десять крапель на цукор. Дуже тобi дякую… (Бере чайну ложечку i смокче цукор.)

Увiходить Флорентина.

Маркiза (кричить): Прибери тарiлки! (Кидае швидкий погляд на Мiлену i говорить до неi.) Увiйшовши сюди, ти вiдразу ж подумала, що я незносна злюка, правда? Зрештою, ти вже, звичайно, чула вiд старшоi медсестри…

Мiлена червонiе.

Маркiза: Зiзнайся.

Мiлена: Нiчого я не чула.

Маркiза: Але подумала?

Мiлена: Нiчого я не подумала.

Маркiза: Справдi? Але ж ця вся ситуацiя мае вкрай кепський вигляд. А ти мiркуеш, як мине твоя нiч, тож, либонь, уважно спостерiгаеш… А може, ти просто лицемiрка, тому й не хочеш зiзнаватися, що подумала про мене дуже погано…

Мiлена (усмiхнено пiдхоплюючи тон маркiзи): Здаеться, то ви чомусь хочете почути це вiд мене.