Персеїди. Нічна повість

Вiднiс усе до пiдвалу, дiстав складаного ножа i… продлубав у трубочцi бiльшу дiрку. Звiдти щедро полилося.

Десь за добу майстер цеху лiкеро-горiлчаного заводу «Буковинське свято» ошелешено виявив чималий витiк спирту. Дирекцiя викликала мiлiцiю. Слiдча група запросила двох робiтникiв, вони виколупали кiлька плиток у цеху, i слiдчi побачили непомiтну на перший погляд «лiву» тонку трубку, вона й привела iх до сусiднього, непоказного будиночка за хирлявим плотом. А далi вже – справа технiки. У пiдвалi будинку було виявлено п’янющого Бардiяша, i доки вiн проспався, отямився i протверезiв, Муха, що його напоумив, уже вiдлетiв.

А бiдолашний захланний Бардiяш тепер сплачуе чималий штраф…

* * *

Знаете, який прекрасний хлопчина мешкае в сусiдньому будинку? Вiн-бо напевне спить уже. Вродливий, розумний, вихований, спокiйний Сашко.

Отой Саша днями освiдчився Дашi.

Даша вiдмовила, пояснила, що ще не готова.

Хлопчина дуже страждав. Три днi нiкуди не виходив, сидiв удома, шепотiв:

– Ох… Ця Даша… Нiколи й нiкого не полюблю бiльше!

Даша, звiсно, також переживала, навiть сльозу пустила, бо вiдмовляти такому хлопцевi – тяжко… А Саша – дуже хороший.

Щоби втiшити невдатливу наречену, Сашинi батьки подарували Дашi до ii колекцii Барбi нового поколiння. А Дашинi батьки подарували Сашi книжку. Вони-бо знали, що хлопчина у своi п’ять рокiв дуже любить читати…

Роздiл третiй

Поштовi iсторii

Час – категорiя вiдносна. Особливо коли сидиш сама, а навколо тебе хлюпочеться нiч.

Хто знае нiчнi почування – зрозумiе. Хоч вчора, чи сто рокiв тому – однаково. Охайно складаеш пам’ять, як газети 1914 року з портретами вродливих сестер-жалiбниць та шляхетних офiцерiв царськоi армii зi староi скринi з округлою кришкою та металевими кутами. Як вирiзки з журналу «Огоньок» часiв перебудови з публiкацiями ще вчора опального, але улюбленого Довлатова.

Дев’яностi. Непевнi часи. Шахраi, авантюристи, усiлякi доморощенi цiлителi та екстрасенси.

Часи вiялових вiдключень свiтла i нiчних жахiв, несподiваних i шокуючих новин.

Це тiльки згадати: вчителi отримували зарплатню… горiлкою! А старшокласники цi ящики з горiлкою розвантажували на шкiльному подвiр’i. Та бiдолашнi педагоги, принижено мотаючись мiстом у пошуках збуту отiеi «зарплатнi», все одно працювали на совiсть – iхнi вихованцi вступали до найкращих вишiв краiни. А люди вiрили в краще, бо хотiли чудес.

І чудеса не забарилися.