Амазонка. Київ–Соловки (збірник)

Менi стало соромно за самого себе, що я до цього часу не ставив собi питання: „Хто я i що я? Як це я й досi не знав, що „украiнська нацiя не вчорашня, а мае за собою тисячелiтню iсторiю“, як почув зi вступу Аркаса.“ Думки пiшли роем у головi…»

Зацiкавивши свого учня, кобзар для початку дав почитати Михайловi iсторичну повiсть А. Кащенка «У запалi боротьби», яка захопила його.

Почалося навчання гри на бандурi, читання украiнських книжок, бесiди з учителем, який, за словами Михайла, гуртував бiля себе молодь, зворушував своiм словом любов до рiдноi мови, iсторii та взагалi до всього, що тiльки могло спричинитися до нацiонального виховання.

«Отже, – як написав у кiнцi своеi оповiдi Михайло Телiга, – все почалося з бандури: чари ii мене не поминули… – вхопили мене i повели тiею стежкою, на кiнцi якоi я бачу щастя свого народу».

Весь вiльний час Михайло тепер вiддавав грi на бандурi та читанню украiнських книжок, на придбання яких витрачав усi своi грошi. «Я став цiлком свiдомим украiнцем, – пише вiн.

– Одначе власна моя свiдомiсть мене не задовольняла. Менi хотiлось, щоби i моi товаришi також знали, хто вони. Менi було дуже боляче, що ми, козаки, нащадки запорожцiв, не пiшли шляхом наших дiдiв – лицарiв, а обернулись у якусь купу смiття, стали слiпою та ще й ганебною зброею в руках московських посiпак».

І вiн збирав навколо себе товаришiв, давав iм читати украiнськi книжки, як умiв, викликав любов до рiдноi мови та звичаiв. «Ми вже всi умiли добре розмовляти украiнською лiтературною мовою i скрiзь нею демонстрували», – писав вiн.

Коли вибухнула революцiя, Михайло жив мрiею про Велику i Соборну Украiну. Вiн пильно стежив за подiями, якi вiдбувалися в Украiнi, передплачував газету «Нова Рада» та катеринославськi «Просвiтянськi вiстi». Коли в Катеринодарi вiдбувалася революцiйна манiфестацiя, Михайло з товаришами вирiшили продемонструвати свою нацiональну свiдомiсть. Вони замовили великого жовто-блакитного прапора, який нiс Михайло. На здивованi запитання з юрби, що то за прапор, «ми, – пише вiн, – з гордiстю вiдповiдали, що це наш нацiональний – украiнський прапор».

Описуе Михайло й дiяльнiсть Кубанськоi нацiональноi ради, заходи, якi вживалися для украiнiзацii школи, видання украiнськоi лiтератури, поширення унiверсалiв Центральноi Ради. «Дуже пишно почала цвiсти Кубанщина, – пише М. Телiга. – Та недовго. Лютий московський хижак обступив Кубанщину з усiх бокiв i почав затискати, що мав сили. Ворог почав правити перемогу».