Там, де ми живемо. Буковинські оповідання (збірник)

Саме на нього i накинув оком доктор Брахвiт.

Ну, згодом, пiсля балу, пiд час якого молодi люди закохались одне в одного, як i передбачала мадам Замзон, приблизно пiсля мiсяця душевноi млостi, молодий Гельмер запрошуе Стефанiю до концертноi зали музичного товариства на виступ чернiвецького мiщанського хору. Вiн пише листа, в якому просить у батькiв Стефанii дозволу запросити iхню доньку Стефанiю на концерт… Батьки Стефанii довго обговорюють на сiмейнiй радi, так чи нi, зволiкають iз вiдповiддю i нарештi пишуть, що ну, гаразд, вони не заперечують… Гельмер пише, що буде щасливий заiхати за дiвчиною такого-то дня, пiд захiд сонця, коли годинник на ратушi проб’е… Батьки Стефанii знову збирають сiмейну раду – то так чи нi врештi-решт – i пишуть, що… Жах, одним словом.

Листоношi та гiнцi з нiг падають, доставляючи листи вчасно, снують сюди-туди, заганяють коней та велосипеди… Стефанiя виiжджае в супроводi мами, бабусi, скривленого як середа на п’ятницю десятирiчного молодшого брата Яшi, котрому нудно i тiсно в новому сюртуцi, та старшоi бабусиноi сестри тiтки Ерни, котрiй також дуже цiкаво. Супровiд пильно стежить. Тiтка Ерна гучно перепитуе – вона глухувата. Молодi люди потискають руки при зустрiчi та прощаннi. Ах!

Згодом, ще через два тижнi щоденного листування, – театр, в який заявляеться та ж сама пильна компанiя в капелюшках, iз так само скривленою дитиною та тiткою Ерною з перев’язаною щокою, оскiльки в неi болить зуб. Але вона не могла прогавити.

Далi йдуть запрошення на пiсенне товариство «Буковинський баян» i, нарештi, легковажний, на бабусин погляд, похiд до кондитерськоi та прогулянка вулицею Герен гассе, нинi вулиця Ольги Кобилянськоi, де, вiдставши на деяку вiдстань вiд закоханоi парочки, осоружно брели мама, бабуся, Яша, котрий переiв у кондитерськiй морозива, та злегка кульгава тiтка Ерна, що потерпае вiд подагри в легкiй формi.

І нарештi Гельмер освiдчуеться. Уф! Усi вже втомилися. Гельмер втомився. Йому дуже подобаеться Стефанiя. І, зрештою, скiльки можна терпiти цi капелюшки за своею спиною та гучний шепiт бабусиноi сестри тiтки Ерни? І треба поспiшати – заплiтаеться iнтрига – iнженер на прiзвище Рояль, син архiтектора Рояля, також освiдчуеться Стефанii.

Який нахаба! І це оминаючи… мадам Замзон! Яка розбещенiсть! І це не витримавши навiть випробування вередливим Яшею, жiночою половиною родини Брахвiтiв i букетом недуг тiтки Ерни.

Обидва, й Гельмер, i Рояль, нарештi запрошують Стефанiю до Вiдня на каву.