Крила. Поезії 1980–1990 років

«„Да, ты колокол“, – говорил, проходя мимо, полковник П*** пехотного полка», – так у Гоголя. Згадаймо численнi уподiбнення поета до дзвона – вiд лермонтовських до вознесенських. Вiддав данину подiбним асоцiацiям i Драч («Дзвони», «Андрiю Вознесенському та Марiсу Чаклайсу – дзвiн дружби на вiддарунок»). І не тiльки асоцiацiям, а й вiдповiднiй громадянськiй позицii. «Нет, я не колокол, я Иван Федорович!» – розпачливо вигукуе Іван Федорович Шпонька. У фiльмi це звучить також i прихованою авторською самоiронiею Івана Федоровича Драча, якому теж хотiлось би бути не дзвоном, а звичайною людиною, одним iз нас.

«Киiвська фантазiя на тему дикоi троянди-шипшини (Кiноповiсть у двох частинах про Миколу Вiталiйовича Лисенка» — таку дещо задовгу назву мае твiр, написаний у спiвавторствi з І. Миколайчуком. Життевий i творчий шлях основоположника украiнськоi класичноi музики подано вiд дитинства до поховання. Це зумовило потребу фрагментарного композицiйного об’еднання рiзнорiдного матерiалу. Ключову роль тут мае вiдiгравати наскрiзний образ-символ шипшини – народноi душi, пiснi, пiзнавши, звiдавши яку з вуст сiльськоi дiвчини Настунi, першого свого найприроднiшого, але занапащеного кохання, композитор у спокутi, в свiдомому нехтуваннi блискучоi кар’ери пiдносить до найвищого розквiту, коли «шипшина»-пiсня стае шляхетною «трояндою».

Серед метафоричних знахiдок авторiв сценарiю така: киiвський трамвай, що везе лiтнього вже композитора (в незмiнному супроводi фiлерiв), у мiру заглиблення героя в спогади дитинства в’iжджае в золотистi пшеницi, в степовi краевиди Полтавщини, розтае в буяннi серпневого дня.

Цiкава деталь: у збiрцi «Телiжинцi», що постала саме в той перiод, е вiрш «На останнiй зупинцi», де поет вдаеться до схожого образного вирiшення: «В Телiжинцях / Ходять тролейбуси / І скоро / Пустять метро – / Так менi снилось… / Метром тим / Можна дiстатись / До першого поцiлунку / До торби з колосками / До трощi над Роською / До рос дитинства / Тяжко вертатись / З глибин кам’яних / На денне свiтло / Лишень лячно менi / Їхати коло цвинтаря / На останнiй зупинцi / Батько там дивиться /Незмигно так дивиться / Очима совiстi».

Працюючи паралельно в рiзних видах мистецтва, поет вдаеться до iнтерсемiотичностi, або ж мiжвидовоi асоцiативностi. Тим паче що в багатьох випадках вона збiгаеться з асоцiативнiстю сновидноi фантазii, як це показав І. Франко в трактатi «Із секретiв поетичноi творчостi».

Т.